раніш од усяких російських впливів, вживали інфінітівної форми на ть.
Та ніяк не можна думати, буцім форма на ть повстала в нас тілки в XVI—XVII віці. Ні, це наша стародавня, споконвічна форма, — і вже в найстаріщих наших пам'ятниках, які до нас дійшли, себто XI віку, ми бачимо, що наші предки пишуть чи замість ти, чи замість супіна на тъ інфінітівну форму на ть. Приміром, у київськім Ізборнику великого князя Святослава 1073 року: «състояться можеть» (л. 203 об., б); „Подобає — не вълагаєть (чит. „вълагать“), нъ разумѣти“ (л. 203 об., а); „Єгда придѣяху иноплеменьници почрьпать — не придѣаше вода (л. 257 б) „И придеть съ славою судить живыимъ и мрьтвымъ“ (л, 245 а) і т. и. В київськім Ізборнику 1076 р.: „хочеть сътворить“ (л. 195 а). В київськім „Богословії I. Дамаскина“ XII в. (Синод. Бібл. № 155): «не могущу състроить» (л. 194 об.); „яко не съмѣстится“ (л. 199 об., а; = не съмѣститися). В північній копії XII в. з київської вчительної Євангелії Константина Болгарського (Синод. Бібл. №163): «приде себе явить и научити» (л. 43). У львівських «Пандектах Антіоха» 1307 р., писаних у Володимирі Волинському: «Нѣс[ть] добро — възятъ хлѣбъ чадомъ и поврѣщи псомъ» (л. 156 6); тут очевидячки чистий infinitiv, бо про супін не може бути й мови. В волинському Луцькому Євангелїю XIV в.: „прииде слышать прѣмудрость“ (л. 58). В київо-печерському Чудовському збірникові XIV в. № 20: «придет спасать в [сего] мира» (л. 3526). В київській люстрації 1471 р.: „пять слугъ, а служба ихъ — толко на войну ходить“ (вид. в „Архивѣ Юго-Зап. Росс.“, часть 7 т. I. ст. 1). — Як бачимо, в Київі та на Волинї infinitiv на ть єсть своя рідна, споконвічна форма, яка з давніх давен любі-
