ше ви будете заставляти її прислухатися, то більше вона буде плутатися, а надто коли ще це буде дитина з такого місця, де, говорючи, і зовсім не розрізняють тих згуків. Правило тут нічого не поможе: звісно ж, що є багато прекрасних граматичних правил, од яких тільки плачуть діти, але не кращає їх писання. Проф. Кримський каже, що галицькі й буковинські школярі легко того навчаються. Звідки це нам відомо? Щоб сказати це, треба побути в галицькій та буковинській школі, треба роспитати вчителів, треба передивитися школярське писання з багатьох шкіл. Поки цього не зроблено, як ми можемо сказати, що галицькі діти легко того навчаються?
Проф. Кримський каже, що коли не завести ї після зубних, то діти будуть робити помилки, плутаючи і та и в таких словах, як ніч, стіл, волів. Мені здається — чи завести його, чи не завести, — все одно вони ці помилки робити будуть; тільки як не заводити ї після зубних, то робитимуться тільки ці помилки, а як завести, то робитимуться ще й помилки на ї. Слова: „що більше правил, то більше помилок“ у цьому випадкові цілком, на мою думку, справдяться.
На мою оборону дітей з тих місцевостей, де не розрізняється в вимові і після зубних та і (о̂), проф. Кримський каже, що ми ж силуємо галицьку, чи поліську дитину одрізняти вимову згука в словах ряд і бур'ян, то чому ж і тут так не зробити. Я скажу більше: ми чернігівця, що вимовляє кунь, куонь або куінь, силуємо своїм правописом вимовляти кінь, гуцула, що говорить кегло силуємо читати тягло, харьківця, що каже скіко, примушуємо читати скілько і т. д. і т. д.; одно слово: принявши в літературній мові вимову одного українського діялекту, ми, як то буває і в кожному письменстві, силуємо до неї всіх тих, хто говорить иншим діялектом нашої мови. Але саме через те, що такого силування, такого примусу і без того багато, — саме через те ми й не
