цією тисячолітньою спадщиною, ми не можемо добутися до чистої філологічно-фонетичної научности, а можемо виробити собі тілки умовно-научну графіку. З цього погляду графіка „тїло“ і „стіл'“ — нічого собі, нівроку. Що правда, можна б вигадати трохи кращу графіку; — приміром, можна було б писати „тіло“ — з однією точкою, а в слові „стіл“ — ставити точку під буквою т; або, знов, можна було б писати „тіло“ із звичайним і, а в слові „стіл“ писати і перекинене точкою донизу, се б то „стᴉл“. Тільки ж, щоб спромогтися на кращу реформу, треба було б скликати всеукраїнський з'їзд письменників. А поки що доводиться триматися отого ї, до якого люди вже потроху звикли через галицькі (а тепер і через декотрі київські) видання.
[Велико шануючи авторитетне слово проф. А. Є. Кримського, все ж не можу з ним згодитися що до цього пункту і через те мушу сказати тут кільки слів з приводу його уваг. своїй граматиці (I, 31) він каже про писання ї після зубних: „нельзя не признаться, что этотъ пунктъ малорусскаго правописанія представляетъ собою извѣстныя трудности. Быть можеть, со временемъ будеть введенъ болѣе легкій способъ различенія…“ и т. д. Я згожуюся з цими його словами і не можу згодитися з тим, що він каже тут, ніби писання ї після зубних річ „ані трохи не важка“. Він дає правило для школяра і каже, що, слухаючись його, „школяр зовсім легко навчиться писати ї і і“. Щоб бути певним у цьому, треба було 6 випробувати це правило на практиці. Я ж, на підставі своєї десятилітньої вчительської практики можу тільки думати, що для дитини, а надто для школяра нар. школи, таке правило дуже плутане, і діти раз-у-раз будуть на йому помилятися. Прислухатися до таких тонкощей, як різнація між ї (після зубних) та і, може чоловік вимуштрований на граматиці, а не дитина: що біль-
