перечно, це до того зіб'є дітей з пантелику, що помилки на вживання літери ь стануть такими саме частими, як у московській мові помилки на літеру ѣ, і робитимуть і учням, і вчителеві стільки ж клопоту.
Та й не тільки це. Адже відомо, що правопис з часом починає впливати на вимову, і через те є всі підстави боятися, що вживання ь після б, п, м, в може зробити те, що в українців, що добре говорють і вміють вимовляти по московському, ці українські тверді згуки, під вражінням од графіки, почнуть у живій мові м'якшитися не тільки в московській, але і в українській мові, то б то: українська мова калічитиметься.
Таким робом і цей правопис з ь перед йотою, яко ненауковий, суперечний нашій фонетиці і шкодливий, ми мусимо яко мога швидче закинути.
Але яким же способом зазначати в таких випадках одрубне читання співзгуків од йоти?
Можно було б роскласти я, ю, є, на йа, йу, йе, і писати бйе, пйу, вйе, семйа: цей спосіб був би цілком науковий і до читання таке написання було б дуже легеньке; але з погляду на традіційне вживання в таких випадках я, ю краще цього не робити (принаймні — поки): дуже вже чудним здаватиметься таке написання сьогочасньому письменному чоловікові, що здавна звик завсігди в таких випадках бачити я та ю, дуже вже мулятимуть йому очі оті йа та йу, такі за для його нові й дивні!
Через те, з погляду практичного, краще всім пристати на той спосіб, якого вживає тепер більша частина наших авторів, а саме — становити в таких випадках апострофа.
Знак цей здавна вживався в українській мові: в XVI та XVII в. давні наші письменники най-
