заморочувати дитині (та й дорослому) голову силою всяких, проміж себе суперечних, правил, які нікого не навчать, а кожного зіб'ють з пантелику?
Усе згадане дає мені змогу сказати, що писання, де не зазначається одрубне читання співзгуків од йотованих самозгуків, не може видержати критики з наукового погляду, вносить силу неконсеквенцій і плутаниці в правопис, калічить тим нашу вимову і утрудняє початкову науку школі і взагалі науку нашої мови. Через усе це правопис цей треба яко мога швидче і назавжди рішуче одкинути тим, хто його вживає, і ні в якому разі не заводити тому, хто досі не вживав.
Дехто, незадовольнений з такого недоладнього правопису, почав уживати в згаданих випадках иншого, став писати: пьє, бою, вьє, семья, Але таке писання може ще гірше калічить нашу мову, ніж галицькі бю, пю, у всякому разі воно є грубим гріхом проти української фонетики. Літеру ь скрізь і у всіх випадках ми вживаємо на те, щоб показати, що попередній співзгук вимовляється м'ягко і коли ми становимо її після б, п, м, в, то тим самим ніби кажемо, що й ці згуки теж треба, читати м'ягко, а тим часом українська мова їх не змя'кшує.
Звісно, той, хто пише „бьє, пьє, семья, вьє“ хоче показати, що тут співзгуки б, п, м, в читаються одрубно від йоти, то б то зостаються твердими; але як же це ми той самий знак (ь) будемо вживати для двох, діяметрально супротилежних, цілей? Це недоладу і з наукового погляду, а ще більше з практичного. Яким робом учитель буде виченяти своїм школярам, що в одніх випадках показує, що попередній співзгук зм'якшивсь, а в других — цілком навпаки — зоставсь твердий? Яка плутанина буде од цього в голові в дитини! Без-
