навпаки: форма з ся поперед глаголу буде чужою і навіть (для сільського читача) незрозумілою.
Та що до літературної мови і сам д. Гнатюк не обороняє такого способу: „Вправді, — каже він, — і стою за тим, аби в літературній мові не уживати ся перед дієсловом, але знов же, як можна заказати його уживати белєтристови, особливо коли він переводить народній діяльог?» (144).
Та ніхто й не подума цього забороняти, навпаки: було-б цілком вороже реалізмові, коли б автор, подаючи слова галицького селянина, велів йому говорити мовою селянина полтавського або харьківського; навіть коли б хто схотів пересувати ся поперед глагола і не тільки в белетристиці, то проти цього з прінціпіяльного погляду не можно нічого сказати: хай собі на здоров'я пише, коли йому подобається, — вільно читачам або читати, або не читати його писання. Тільки з практичного погляду можна цілком згодитися з д. Гнатюком. щоб з цього права користувалися самі белетристи та драматурги в народніх діялогах.
Але як же тоді писати ся, коли воно поперед глаголу? Ну, та звичайно окроме. Після глаголу ми пишемо ся вкупі з глаголом через те, що у величезної більшости нашого народу ся не єсть самостійне слово, а попросту енклітична частинка, що зливається з ть, і виходить тоді цця; коли ж воно стоїть поперед глаголу, ні з чим не зливається і має більш самостійну роль, се б то, коли воно не є частинка, а окреме слово, то тоді й писати його треба окремо. Я вже казав, що аналогії від инших мов мало що нам можуть допомогти в цій справі; та коли вже д. Гнатюк наводить приклади з инших слав'ян про те, як совається в їх ся, то й я дозволю собі один приклад, а саме нагадаю італійську мову. Там si (ся), коли воно
