Ця форма є і в народній мові, і дуже поширена в галицьких письменників (ніколи не вживаючись у письменників з України росс.) От, наприклад, без вибору, кільки зразків з Франкової збірки „З вершин і низин“ (2-ге вид.): „Не прийдесь тобі буть“ (15), „уже май зачинаєсь“ (17), „мов дитя хлюпочесь (25). «чуєш, як тріпочесь сверщок“ (24), „А плід єго приймесь“ (25), „їм заснути хочесь (25). Галицькі письменники скоророчують ся в сь навіть перед глаголом: „Мені сь кровавить серце“ (Зоря 1888, стор. 133), „рибка в сіті сь мече“ (Зоря 1888, 108), „в мисли сь снує“ (Зоря 1889, 20). Цієї форми скорочування (3-тя особа praesens) на росс. Україні нема, — де ж її взяли галицькі письменники, як не в себе ж? Це всім відомі факти.
Так саме зовсім неправдиве упевнення д. Гнатюка, що „в давній літературі ся також не скорочувалося“. Навпаки: починаючи з пам'ятників XI віку, се б то з найдавніших, які до нас дійшли, ми бачимо сь замість ся. От, у галицьких „Словах Григорія Богослова XI віку ми читаємо: „инъ би явилъсь“ (л. 21 d; а по-грецьки: ἄλλοϛ ἄν ὤφϑη; по сучасному: „инчий би явивсь“); „сихъ постыдися или убоись!“ (л. 366 а; по сучасному: „сих постидайся чи побійсь!“) Не можна не звернути увагу на спеціяльну „малоруськість“ цих написаннів XI віку: по великоруськи могло б бути тільки «явился», «побойся», а до того у великорусів поява «сь» замість „ся“ починається допіро з XIV віку (найстаріщий великоруський приклад — в новгородській грамоті 1373 року: „ учинилось“). Чимало можна набрати прикладів на сь і в пам'ятках світських, — між инчим у київському і в галицько-волинському літопису: „и не въспѣвше ничтоже — воротишась“ (Ипат. сп.; ст. 204=1116 рік), „Игорь же нача молитись“ (226=
