— Розкажу, — відмовив, трохи заспокоївшися, хлопець і почав розказувати.
— А шо, — зненацька перехоплює його о́повідь член, — харашо сдєлал Хам с отцом?
— Ні…
— Обикно́венно, он отца не уважал, посміялся с него… за то єму і наказаніє. А ти уважаєш отца? Слушаєшся? — зненацька грізно запитується член.
— Слухаюсь… — відмовляє переляканий його голосом хлопець.
— То-то!… Всегда должно слушаться, потому отєц обыкно́венно єсть родитель! — промовля член, удаючись уже до всіх школярів, а ті зо страхом дивились на все, що робилося в їх перед очима.
— Тепер по арихметикє! От я вже сам єго спрошу, — промовив член.
Тут уже було йому широке поле до діяльности і він, розгорнувши свого завдачника і нашукавши по прикметах завдання, почав ним мучити хлопця. На щастя хлопець знав.
— Тепер по-руському!
— Читай! — промовив учитель, показуючи хлопцеві в книжку.
«Мартышка в старости слаба глазами стала, а у людей она слыхала, что это зло еще не так большой руки, лишь стоит завести очки…» і т. д.
— Розкажи!
Хлопець ламаною великоруською мовою переказує прочитане, всячину плутаючи:
