Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/96

Ця сторінка вичитана

поморилась після дороги, поприпиняла до пакілля коней і лягла спать. Драг. 422.

Па́кінь, коня, м. Плохой конь, кляча (въ сказкѣ). Рудч. Ск. II. 16.

Па́кісливий, а, е. Пакостный. НВолын. у.

Па́кісний, а, е = Пакісливий.

Па́кість, кости, ж. Пакость. Алв. 24. Чорте, де йдеш? — Болота палити. — Не буде горіти! — Добре мені пакість зробити. Ном. № 3120.

Па́клен, ну, м. Раст. Acer campestre L. ЗЮЗО. I. 109.

Паклу́н, на́, м. Раст. Teucrium polium L. ЗЮЗО. I. 138.

Па́кнути, ну, неш, гл. Одн. в. отъ па́кати. Тільки раз собі пакнув (люльки). Рудан. I. 79.

Пакоси, сі́в, м. мн. ? Стара за білі пакоси вхопилась. К. МБ. III. 260.

Па́косний, а, е = Пакісний.

Па́косник, ка, м. Пакостникъ. К. ЧР. 245.

Па́кта, тів, мн. Договоръ, условіе. Їздили козаки дякувати Богу за свою велику побіду над ляхами та за вимушені в ляхів пакта. К. Кр. 12.

Пакува́ти, ку́ю, єш, гл. Укладывать, упаковывать.

Пакува́тися, ку́юся, єшся, гл. Укладываться, упаковываться.

Паку́нок, нку, м. 1) Тюкъ. 2) Дорожныя вещи, дорожные узлы и пр. Ціла низка жидів провожала нас через річку, силоміць переносячи наші пакунки. Г. Барв. 28.

Паку́т, та, м. Пучекъ, связка. Мнж. 188.

Паламаре́нко, ка, м. Сынъ пономаря.

Паламарі́в, ре́ва, ве. Принадлежащій пономарю.

Паламарі́вна, ни, ж. Дочь пономаря.

Палама́рка, ки, ж. Жена пономаря. Скажу Гальці й титарівні, скажу й паламарці. Чуб. III. 179.

Палама́рня, ні, ж. Особое отдѣленіе, помѣщеніе для пономаря.

Палама́рський, а, е. Пономарскій.

Палама́рчин, на, не. Принадлежащій женѣ пономаря. Дивлюсь на племінників паламарчиних. О. 1862. V. 53.

Паламарчу́к, ка́, м. Молодой пономарь. Св. Л. 37.

Палама́рь, ря́, м. Пономарь.

Паламарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Быть пономаремъ. Ном. № 9694. Сим. 174.

Пала́нка, ки, ж. 1) Небольшое укрѣпленіе, обнесенное частоколомъ. Рудч. ЧП. 252. Пот. III. 15. 2) У запорожцевъ: полковое укрѣпленіе, мѣсто пребыванія полковника съ другими должностными лицами полка, а также и округъ полковой. Рудч. ЧП. 252. Ходімо у паланку до військового судді, — нехай він нас розсудить. Стор. I. 32. 3) Печь въ косарскомъ таборѣ.

Пала́ння, ня, с. Пыланіе. На вдержу в серці полум'я-палання. К. МБ. XI. 146.

Пала́та, ти, ж. Палата, дворецъ, барскій домъ. Нащо батько, мати, високі палати, коли нема серця з серцем розмовлять. Шевч.

Пала́ти, ла́ю, єш, гл. 1) Пылать. Круг неї полум'я палало. Котл. Ен. I. 38. Восковая свічка цілу ніч палала. Грин. III. 690. Лютим огнем, яростію палають без міри. Чуб. V. 448. 2) Пылать, страстно рваться. Він палає продати воли, а тут купця нема. Волч. у. 3) Очищать ошелушенное зерно (проса, ячменя, гречи) отъ шелухи или зерна подсолнечника отъ пустыхъ и пр. встряхивая ихъ особымъ образомъ въ корытцѣ, отчего легкія части отдѣляются въ верхній слой и отлетаютъ. Черниг. у. См. Опалати.

Палахкоті́ти, чу́, тиш, гл. 1) Горѣть, вспыхивая. Свічка палахкотить. НВолын. у. 2) Пышать, обдавать жаромъ, пылать. Дитина така гаряча, так і палахкотить від неї. НВолын. у. Най погляну на ті личка, що палахкотять. Рудан. I. 19.

Палахну́ти, ну́, не́ш, гл. Вспыхнуть. Іван палахнув наче та поломінь. Федьк. Віхтем піднялося полум'я вгору, — палахнуло на всю хату. Мир. Пов. I. 115.

Пала́ц, цу, м. Дворецъ. Чуб. II. 57. Прийшла туди, у палац царський. Рудч. Ск. II. 50.

Пала́ш, ша́, м. Палашъ. О. 1862. X. 2. В правій руці палаш держе. Гол. I. 99. Палашем посік того змія. Чуб. II. 179.

Палга́, ги́, ж. Плита. Угор.

Палгова́тий, а, е. Слоистый, плитообразный. Угор.

Па́ле́ний, а, е. 1) Жженый, горѣлый, сожженный. Через тиждень і не пізнаєш паленого степу, — як рута зеленіє. Греб. 401. 2) Вспыльчивый; гнѣвный. Запримітивши, що Грицько палений, мерщі висунула борщ з печі і постановила коло його. Мир. Пов. I. 160.

Палени́на, ни, ж. Выжженное мѣсто.

Палени́ця, ці, ж. 1) = Паленина. Вх.