вспіла дівчинонька край віконця сісти. Мет. 90.
Успіша́ти, ша́ю, єш, гл. Спѣшить, торопиться. А там за горами брала дівка льон; вона брала, додому вспішала, додому вспішала — боялася вовка. Грин. III. 667.
Успіша́тися, ша́юся, єшся, сов. в. успіши́тися, шу́ся, ши́шся, гл. Успѣвать, успѣть. Успішайсь поперед за неї сказати: тпру! Грин. I. 285. Аби втішився вхопити. Волч. у. Не вспішилось Бондарівні пісеньки співати. Грин. III. 615.
Усподі, нар. 1) На днѣ. 2) На низу. Всі всподі — не на версі. Ном. № 1047.
Усправедли́вити. См. Усправедливлювати.
Усправедли́влювати, люю, єш, сов. в. усправедли́вити, влю, виш, гл. Оправдывать, оправдать.
Усправедли́витися, влюся, вишся, гл. Оправдаться.
Успра́вжки, успра́жки, нар. Въ самомъ дѣлѣ, серіозно. От же ви вспражки…, а я тільки пожартував. О. 1862. VIII. 24.
У́спятки, ток, мн. Каблуки? Бив, бив, а тоді кинув об землю та давай успятками ще надолужати. Харьк.
У́ста́ и вуста́, уст и вуст, с. мн. Губы, уста. Утри мої смажнії уста, а сахарнії і сам утру. Ном. № 2315. Сей народ устами мене шанує. Єв. Мр. VII. 6. У ко́го в рука́х, у того й в уста́х. При потчиваніи гостя напиткомъ отвѣтъ гостя хозяину, означающій желаніе, чтобы хозяинъ выпилъ первый. Ном. № 11603. І кри́хти в уста́х не було́. Ничего не ѣлъ. А я нині і кришечки хліба в устах не мав. Федьк. Золоті́ у те́бе у́ста. Какъ ты хорошо, красиво говоришь. К. Досв. 118. З у́ст ні па́ри. Молчитъ, не говоритъ ни слова. Вона все ходить, з уст ні пари. Шевч. 28. Ум. Устонока(ки́), у́стка, у́сточка(ки). З чистих усток 'но словенько. Гол. I. 19. Шкода ж моїх красних усток. Гол. I. 294.
Устава́ння, ня, с. Вставаніе. Ум. Устава́ннячко. Жаль мені раннього вставаннячка. Мет. 183.
Устава́ти, та́ю, є́ш, сов. в. уста́ти, та́ну, неш, гл. 1) Вставать, встать. Буду вставать я раненько. Мет. 65. Ви ж було раненько встаєте. Мил. 200. Устала раненько, умилась біленько, хазяїну на добридень дала. Рудч. Ск. I. 15. Ледви встала, поклонилась, вийшла мовчки з хати. Шевч. 73. 2) Подыматься, подняться, вздыматься. Подай нам, Господи, з неба дрібен дожчик, а з низу буйний вітер! Хочай-би чи не встала на Чорному морю бистрая хвиля, хочай-би чи не повиривала якорів з турецької каторги! АД. I. 89. Ой із-за гори, з-за крутенької густий туман уставав. Мет. 464. Кругом аж курява вставала. Шевч. 565. Встає хмара з-за лиману. Шевч. 51. 3) Слѣзать, сходить. То козак козацький звичай знає, із коня вставає. Мет. 4) Восставать, возстать. На ґвалт Пулавського і Паца встає шляхецькая земля. Шевч. 131. Син устане на батька, а батько на сина. Г. Барв. 319. 5) Восходить, взойти. Вже сонце встає із-за гори. Стор. М. Пр. 48. 6) Наступать, наступить. Встала й весна, чорну землю сонну розбудила. Шевч. 195. 7) Происходить, произойти. З тихеньких все лихо встає. Ном. № 3032.
Уста́вити. См. Уставляти.
У́ставка, ки, ж. Въ сорочкѣ: вышитая вставка на плечахъ. Гол. Од. 73, 43. Шух. I. 125, 130, 159. Мамо, дайте мені уставки, — я довишиваю. Г. Барв. 541.
Уставля́ти, ля́ю, єш, сов. в. уста́вити, влю, виш, гл. 1) Вставлять, вставить. Що ж будеш робить! свого розуму не вставиш. Ном. № 6294. У те́бе однії́ кле́пки в голові́ нема́. Тобі́ тре́ба кле́пку вста́вити. Ты глупъ. Тебя нужно вразумить. Ном. № 6254. 2) Ставить, поставить во что. Коничка вставте до кінничейки. АД. I. 37.
Устано́ва, ви, ж. 1) Обычай, обыкновеніе. У нас така вже установа. Федьк. 2) Постановленіе. Не ходив я своїм робом, шанував його встанови. К. Псал. 38. 3) Условіе. А таки ж у нас була установа: я тобі 3 карб. та мішок борошна, а ти.... Екат. у. Слов. Д. Эварн.
Установи́ти. См. Установляти.
Установля́ти, ля́ю, єш, сов. в. установи́ти, влю́, виш, гл. Установить. Своєї ціни не установиш. Ном. № 10544.
Уста́нок, нку, м. Время вставанія. Робив од устанку до смерку.
Устара́ти, ра́ю, єш, гл. Постараться, достать, припасти. Сафат було і скорому устарає що треба. Федьк.
Уста́ріти, рію, єш, гл. Состариться. Уже встарів віл. НВолын. у.
Уста́рітися, ріюся, єшся, гл. Соста-
