Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/865

Ця сторінка вичитана

вриває. Лукаш. 40. 3) Убѣгать, удирать, удрать. Йому гукають: тривай! а він чим дуж урива. Давай уривати яко мога з того світа. Чуб. II. 94. 4) Только сов. в. Ударить. Скрикнув Лушня, як увірвав його по плечі Чіпка. Мир. ХРВ. 236. (Такі) різки плетуть, що як урве, то зразу крів'ю спливеш. Св. Л. 165.

II. Урива́ти, ва́ю, єш, сов. в. ури́ти, ури́ю, єш, гл. Зарывать, зарыть.

I. Урива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. увірва́тися и урва́тися, рву́ся, ве́шся, гл. 1) Отрываться, оторваться, вырываться, вырваться, обрываться, оборваться, перерываться, перерваться, прерываться, прерваться. Як ухо ввірветься, то й збан розіб'ється. Ном. № 7771. Одна (струна) вже й увірвалась. Шевч. 496. Батіг не нитка — не увірветься. Ном. № 1286. Урвався і рід Вишневецьких. Стор. М. Пр. 64. Увірва́вся бас, увірва́лася ни́тка, у́дка (кому). Прекратилась возможность. Ном. № 1830, 1831. Вже Терешкові ввірвалось нитка верховодити. Кв. Тоже значеніе имѣетъ выр.: Уже́ йому́ ввірва́лось. Ном. № 1831. Розмо́ва увірва́лася. Прекратился разговоръ. Мир. ХРВ. 10, 240. 2) Вырываться, вырваться. Я піймав його та й веду за руку, а він усе вривається од мене, все наче огинається, а далі вирвавсь і побіг. Александров. у. 3) Срываться, сорваться, упасть съ высоты. Беруться за руки колом і перекручуються, приспівуючи:… „держіться кріпко: як хто увірветься, тому не минеться“, — а ж поки хто увірветься, — тоді знов. Грин. III. 110. А той, що сидів на трямку, як увірветься з того трямка! Рудч. Ск. I. 68. Як ти в мене ночував, то з полу ввірвався. Грин. III. 653.

II. Урива́тися, ва́юся, єшся, сов. в. ури́тися, ури́юся, єшся, гл. Зарываться, зарыться. Кабан каже: я побіжу в болото та в мул уриюсь. Рудч. Ск. I. 39. У Кулиша о потупленныхъ, смотрящихъ въ землю, глазахъ. Не дивились на божий світ від сліз: в чорну землю врились. К. МБ. X. 15.

Ури́вок, вка, м. Обрывокъ, отрывокъ. Ум. Ури́вочок.

Уривце́м, нар. Урывками. Левч. 170.

Ури́ти, ся. См. Уривати, ся.

Урихто́вувати, вую, єш, сов. в. урихтува́ти, ту́ю, єш, гл. Улаживать, уладить, приладить. Шейк.

Урівень, урі́вні, нар. Наравнѣ, въ уровень.

Урівня́ти, ня́ю, єш, гл. Сравнять, уравнять.

Урі́зати, жу, жеш, гл. 1) Отрѣзать, обрѣзать. Жениться пробі, а хліба врізать не вміє. Ном. № 13778. З лихого торгу хоч поли врізавши. Ном. № 1972. Сього пальця вріж — болить, і того вріж — болить. Чуб. I. 246. Урізав вовкові хвіст. Чуб. II. 127. 2) Ударить. Та як уріж її (кулаком) по виску. Мнж. 34.

Урі́затися, жуся, жешся, гл. 1) Врѣзаться. Так і вріжеться у саму гущину. Стор. 2) Обрѣзаться. Скинь шаблю, а то уріжешся. Грин. I. 158.

Уріка́ти, ка́ю, єш, сов. в. уректи́, речу́, че́ш и урікну́ти, кну́, не́ш, гл. 1) Укорять, укорить. Ніхто мене ні в чім не урікне. О. 1862. V. 40. 2) Сглаживать, сглазить (человѣка). Казали, що дитина їсть багато, аж бач і врекли: воно й їсти перестало. Лебед. у. Врече тебе й косу твою. Мил. 50. Той нашу бджолу урече. Мнж. 151. Щоб не врекли вражі люде моєї краси. Нп.

Уріка́тися, ка́ється, сов. в. уректи́ся, че́ться, гл. безл. Слышаться, послышаться. Ви ж казали, що дали йому чотирі рублі. — Та ні то вам так моє слово уреклось: я казав — чотирі без четвертака дав. Новом. у. (Залюб.).

Урі́чли́вий, а, е. 1) Дурной, способный сглазить (о глазахъ). Урічливі очі. Ном. № 8392. 2) Котораго можно сглазить. Шух. I. 196. Я не врічлива.

Урі́чний, а, е = Урічливий. Шух. I. 197.

Урльо́п, пу, м. Отпускъ. Жовнір траву косить, пана капитана на урльоп ся просить. Гол.

Урльопа́с, су, м. Отпускной билетъ (у солдата). Подавали нам урльопаси. Федьк.

Урльо́пник, ка, м. Солдатъ въ отпуску по билету. Бився з урльопником. Федьк.

У́рма, ми, ж. Мѣсто, по которому гоняютъ скотъ, покрытое слѣдами его ногъ, дорога, протоптанная скотомъ. О. 1862. V. Кух. 39. На урмах хліб дуже гарний роде. Лебед. у.

Уроби́ти, ся. См. Уробляти, ся.

Уробля́ти, ля́ю, єш, сов. в. уроби́ти, блю́, биш, гл. 1) Вдѣлывать, вдѣлать, вставлять, вставить. 2) Дѣлать, сдѣлать,