на улітку хоч і що добре запопаде на спожиток, то все кричить „гайно, гайно“. Ном. № 14028.
Спожиття́, тя́, с. Потребленіе, употребленіе. Коли що й робиться, то видно, що не для свого спожиття, не для себе, а так, по звичаю, — аби робити. МВ. (О. 1862. I. 98).
Спозада́вна, нар. Очень давно.
Спозаколи́шній, я, є. Очень давно бывшій, съ очень давняго времени.
Спозива́ти, ва́ю, єш, гл. Привлечь къ суду. Г. Барв. 429. Я питав у людей поради, щоб таки його спозивати. Г. Барв. 335.
Спозира́ти, ра́ю, єш, сов. в. спозирну́ти, ну́, не́ш, гл. = Споглядати, споглянути. На все цікавим оком спозирає. МВ. (О. 1862. III. 35). Спозирають на свіжі, ще теплі поланиці. Гн. I. 69.
Спо́їти, ся. См. Споювати, ся.
Спока́ятися, ка́юся, єшся, гл. Закаяться. Я вже спокаявся пити горілку. Зміев. у.
Спокво́лу, спокволя́, нар. Исподоволь, понемногу. Так то пани ляхи наших панів русинів до себе спокволя своїми модами та вигодами попритягали. К. Хм. 21.
Спо́кі́й, ко́ю, м. Покой, спокойствіе, миръ, тишина. Заніс мене сивий кінь до дівчини на спокій. Нп. Святий спокою, добре з тобою. Ном.
Спокійні́сінький, а, е. Совершенно спокойный.
Спокійні́сінько, нар. Совершенно спокойно.
Спокі́йний, а, е. Спокойный. Стояв він гарний та спокійний. МВ. II. 27. Ум. Спокійне́нький, спокійне́сенький.
Спокі́йно, нар. Спокойно. Ум. Спокійне́нько, спокійне́сенько. Він спокійненько собі й каже. МВ. (О. 1862. III. 50).
Споко́їти, ко́ю, їш, гл. Успокоить. Постіль моя спокоїть трохи муку. К. Іов. 16.
Споко́їтися, ко́юся, їшся, гл. Упокоиться, умереть. Я звинулась до попа хрестити, аж уже спокоїлась дитина. НВолын. у.
Споко́й, ко́ю, м. = Спокій.
Споконві́ку, нар. Искони. На високих горах лежить споконвіку сніг. О. 1862. III. 33. Од споконвіку і донині ховалась од людей пустиня. Шевч. 378.
Споку́са, си, ж. Искушеніе. Пильнуйте та моліться, щоб не ввійшли в спокусу. Єв. Мр. XIV. 38. І не введи нас у спокусу. Єв.
Спокуси́ти, ся. См. Спокушати, ся.
Споку́сливий, а, е. Искусительный, соблазнительный. К. Бай. 73.
Споку́сник, ка, м. Искуситель. Єв. Мт. IV. 3.
Споку́сниця, ці, ж. Искусительница. К. Бай. 10. Раді б вони ту думку задавить, як гадину спокусницю. К. ЧР. 326.
Споку́та, ти, ж. Покаяніе.
Споку́тувати, тую, єш, гл. — гріх. Искупить грѣхъ. Гріхи спокутувати. Ном. А ти гріх мій спокутуєш в людях сиротою. Шевч.
Спокуша́ти, ша́ю, єш, сов. в. спокуси́ти, шу́, сиш, гл. Искушать, искусить. Хиба не чорт, щоб не спокусив? Ном. № 196.
Спокуша́тися, ша́юся, єшся, сов. в. спокуси́тися, шу́ся, сишся, гл. Впадать, впасть въ искушеніе.
Споли́тися, лю́ся, ли́шся, гл. = Сполятися. Ми з ним не сполимось. НВолын. у. (Лобод.).
Сполі́скувати, кую, єш, сов. в. сполоска́ти, щу́, щеш, гл. Смывать, смыть, сполоскать, поливать, полить, смачивать, смочить. Вода все сполоще, лиш злого слова ніколи. Ном. № 12867. Із тої хмари дрібний дощик хвоще, ой він же мені головку сполоще. Чуб. V. 1002. Сорочку сполощу. Г. Барв. 359.
Сполі́скуватися, куюся, єшся, сов. в. сполоска́тися, щу́ся, щешся, гл. Ополаскиваться, ополоснуться, обмываться, обмыться, смачиваться, смочиться. Піди, голяк, піди, лахмай, піди сполощися. Чуб. V. 1042.
Сположи́ти, жу́, жиш, гл. — на ру́ки кому́. Возложить на кого, поручить кому. Там були такі коні, що ними тільки гній вивозять, — так йому сположили на руки їх чистити. Чуб. II. 291.
Споло́кувати, кую, єш, сов. в. сполока́ти, чу, чеш, гл. = Споліскувати, сполоскати. Желех.
Спо́лом, нар. — з. Вмѣстѣ съ. Його жінка мене викохала сполом з своєю дочкою. МВ. II. 75.
Сполони́ти, ню, ниш, гл. У Желех.: сдѣлать краснымъ. Желех. ссылается на нижеслѣдующее місто буковинской пѣсни: Ой маю я в царя нивку, — в чистім по-
