Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/692

Ця сторінка вичитана

спілий колос в полі. Іов. 54. Ум. Спіле́нький, спіле́сенький.

Спілі́ти, лі́ю, єш, гл. Созрѣвать, дѣлаться спѣлымъ. Як почина ожина спіліть, то червона, а як приспіє, — чорна. Черк. у.

Спі́лка, ки, ж. Компанія, товарищество. Чоловік та жінка, то одна спілка. Ном. Трима́ти спі́лку. Вести компанію. Не тримай з панами спілки.

Спілкува́ння, ня, с. Сношеніе, общеніе.

Спілкува́ти, ку́ю, єш, гл. — з ки́м. Быть въ компаніи, дѣлать что-либо сообща, имѣть сношенія, связи съ кѣмъ.

Спі́лчливий, а, е. Склонный, способный къ дѣйствіямъ въ компаніи, хорошій товарищъ въ общемъ дѣлѣ. Іван чоловік спілчливий; як спілчливі люде, то добре, а як той соб, а той цабе, то зле. Черк. у. (Лобод.).

Спі́льжити, жу, жиш, гл. Ослабить. Мусить долішний обруч підбити угору, аби трохи спільжити — звільнити доґи та тоді забити дно у затір. Шух. I. 250.

Спі́льний, а, е. Общій, совмѣстный. К. ЧР. 427. Не спільний хліб. Черк. у. Розмова стала спільною. Левиц. Пов. 262.

Спі́льник, ка, м. 1) Членъ товарищества, общества, артели, компаньонъ. Левч. 59. 2) Соучастникъ, сообщникъ, сотоварищъ. Страх напав на синів Заведеєвих, що були спільниками Симонові. Єв. Л. V. 10. 3) Берущій землю съ половины. Спільники садили капусту з половини. Екат. у.

Спі́льність, ности, ж. Общность, единеніе. До гурту, до громади, до спільности закликають. К. (О. 1861. I. 311).

Спі́льно, нар. Совмѣстно, общими силами.

Спімну́ти, ну́, неш, гл. = Спом'янути. Бога не спімнув. Шух. I. 215.

Спімсти́тися, щу́ся, стишся, гл. Отомстить. Спімстився на мені. Борз. у.

Спі́нка, ки, ж. Запонка. Гол. Од. 66.

Спі́нь, ня, м. Острый конецъ веретена какъ обыкновеннаго, такъ и входящаго въ составъ сложныхъ снарядовъ, напр. гонч. круга. Шух. I. 148, 257, 262.

Спір, спо́ру, м. 1) Споръ. Ні спору, ні ласки. Ном. № 7622. 2) Спорость, успѣшность въ работѣ. У їх великий спір у молочі. Кіев. у. Постаріли ми ще за сі годи, — нема й того спору в руках, що й тоді був. Г. Барв. 503. 3) ? То були відьми і збірала спір із жита, щоб не було уроджаю. Грин. I. 284. 4) Астма. Шух. I. 36. 5) Нагроможденныя кучи вскрывшагося и снова смерзшагося льда. Вх. Уг. 268.

Спіра́ти, ра́ю, єш, сов. в. спе́рти, зіпру́, зі́преш, гл. 1) Опирать, опереть, упирать, упереть. 2) Удерживать, удержать, останавливать, остановить. Спе́рло ду́х. Захватило двухъ, нельзя дышать. У вовка аж дух сперло. Рудч. Ск. I. 3. 3) Препятствовать, воспрепятствовать, запретить. Іди дочко за Тодіра, я тобі не спераю. Федьк. То їх батько, жартувати не сперає. Федьк. I. 118.

Спіра́тися, ра́юся, єшся, сов. в. спе́ртися, зіпру́ся, зі́прешся, гл. 1) Опираться, опереться, упираться, упереться. Радюк стояв до півночі, спершись на тин. Левиц. Пов. 189. На пужално.... спіратися. Рудч. Чп. 203. 2) Упирать, упереться, заупрямиться. Хтів пан, щоб теперка йшли до нього, так люде сперлися, що треба кукурузи збірати. Камен. у. 3) Спорить, заспорить. Сперся зо мною так, що ну. Черк. у.

Спі́рити, рю, риш, гл. Отколотить. Вх. Лем. 469.

Спі́рка, ки, ж. Споръ.

Спі́рни́й, а, е. 1) Скорый, быстрый. Спірний кінь. Канев. у. Сухе жито спірне молотити. Лебед. у. Чоловік спірний до роботи. Кіев. у. 2) Спорный, прибыльный, выгодный. Набиток злий не спірний. Ном. № 10374. Яке не вилягло та не поплуталось жито, те спірне косити, а те — ні. Волч. у.

Спірни́ця, ці, ж. Сортъ луку. Бас. 205.

Спі́рно, нар. Споро, спорно, успѣшно. У гурті їсться спірно і каша. Ном. № 10731. У дворі плідно, а в коморі спірно. Чуб. III. 366. Спірно копає — варт чарку дати. НВолын. у.

Спі́са, си, ж. Рыболовный снарядъ, тоже, что и о́сті, но иногда съ однимъ только зубцомъ. Вх. Пч. II. 25.

Спі́ти, спі́ю, єш, гл. Зрѣть, спѣть. Ой з-за гори вітер віє — калина не спіє. Чуб. V. 83.