Лем. 459. 2) Почка (древесная). Вх. Лем. 459.
Пупорі́зка, ки, ж. Повивальная бабка. Ішла раз пупорізка кудись на родини. Драг. 49.
Пупорі́зна ба́ба, ної —би, ж. = Пупорізка.
Пу́пчик, ка, м. 1) Ум. отъ пуп. 2) мн. Родъ узора въ вышивкѣ. Чуб. VII. 415. Kolb. I. 48.
Пу́п'янок, нка, м. 1) Бутонъ; почка. Квітки роскручували свої пуп'яночки. Левиц. ПЙО. I. 500. 2) Завязь огуречныхъ растеній. Сквир. у. Маленькій огурчикъ. Дам тобі угірок і пуп'янок. Ном. № 566. 3) З пу́п'янку. Сызмала. Він і з пуп'янку такий був: ще років п'ять йому було, то все по сусідських городах крав. Волын. г. Ум. Пу́п'яночок. Нехай я собі огірочка-пуп'яночка знайду. Ном. № 566.
Пу́п'яшечок, чка, м. Ум. отъ пуп'яшок.
Пу́п'яшок, шка, м. = Пуп'янок. Ум. Пу́п'яшечок.
Пурина́ти, на́ю, єш, сов. в. пурну́ти, ну́, не́ш, гл. Нырять, нырнуть. Пусти ж мене, мати, на річку купатись, буду плавать, пуринати, доленьки шукати. Мет. 276. Діточки (= утята) пурнуть. Мет. 157. См. Пірнати.
Пуринач, ча́, м. Нырятель.
Пурни́коза, зи, ж. = Пірникоза.
Пурну́ти. См. Пуринати.
Пурня́ло, ла, с. Ночное пастбище овецъ лѣтомъ. О. 1862. V. Кух. 34.
Пурня́ти, ня́ю, єш, гл. Пасть ночью стадо овецъ. О. 1862. V. Кух. 38.
Пурх! меж. Порхъ! Якась пташка прилетіла і сіла передо мною на шляху.... Я до неї ловити, — вона: пурх! Г. Барв. 352.
Пу́рхати, хаю, єш, сов. в. пу́рхнути, ну, неш, гл. Порхать, порхнуть. Левиц. Пов. 176. Якась пташка пролетіла.... Я за нею, — вона й пурхне. Г. Барв. 352. Я пурхнула у хату. О. 1862. X. 9.
Пуска́ти, ка́ю, єш, сов. в. пусти́ти, пущу́, стиш, гл. Пускать, пустить, выпустить. Як візьмеш ти за рученьку, — не мусиш пустити. Мет. Давали, та з рук не пускали. Ном. № 9785. Пустимо стрілку, як грім по небу. АД. I. 9. 2) Отпускать, отпустить; позволить. Ой чом не прийшов?… чи мати не пускала? Мет. 32. 3) Впускать, впустить. Не пускають в хату ночувати. Шевч. 4) Испускать, испустить. Вода, нагріваючись, пускає од себе пару. О. 1862. III. 32. Зомлів, і слину вже з переляку пускає. Грин. II. 232. 5) Вскрываться, вскрыться (о рѣкѣ). На провесні от-от річка Горинь пустить. Г. Барв. 27. 6) — на пожа́р. Сжигать, сжечь. Семиград султанський хочуть пустити на пожар і спліндрувати. К. ЦН. 211. 7) Пуска́ти бі́сики. Кокетничать, завлекать. Княгині нічого вже було до Четвертинського бісики пускать. Стор. МПр. 86. 8) — тумана́. Дурачить, обманывать. 9) — сла́ву. Распространять молву, распускать дурные слухи.
Пуска́тися, ка́юся, єшся, сов. в. пусти́тися, щу́ся, стишся, гл. 1) Пускаться, пуститься. Мідяні човна, золоті весла. Ой пустимо ж ся на тихий Дунай. АД. I. 1. Пустимось кіньми, як дрібен дощик. АД. I. 9. Два роки в речі не пускався. Мкр. Г. 8. Не трать, куме, сили, пускайсь на дно. Грин. I. 240. 2) Расти, вырасти. Червона рожа зацвіла; і треба ж, на біду, — край неї хміль пустився. Греб. 371. 3) Только сов. в. Начать, стать; начаться. Пустився я йти, коли дощ. Могил. у. А тут уже й дітки пустилися. Породила Мотря за три роки трьох синів. Мир. ХРВ. 90. 4) — на що. Итти, пойти, рѣшиться на что. Я не вірю, щоб Христя на таке пустилася. Мир. Пов. II. 110. 5) — чого́. Выпускать, выпустить изъ рукъ. Як припала до кухля, неначе її уста до його прикипіли, та поти всього не випила, — не пустилася. Мир. Пов. II. 113. Пусти́тися бе́рега. Забросить все, ни о чемъ не заботиться, опуститься. Чи можно ж із таким чоловіком зорудувати? Пустився берега зовсім. Г. Барв. 284. А я теж пустилась берега. Де було перш чисто, — тепер сміття по коліна. Г. Барв. 393. 6) Ду́ху пуска́ється хто. Испускаетъ духъ, умираетъ. Коні біжать, духу пускаються, а він все свариться: чого помалу їдеш? Св. Л. 269.
Пу́слик, ках. Родъ одежды. З тим ся треба любувати, што в пуслику ходит. Гол. II. 424.
Пусте́льний, а, е. Пустынный. Желех. (Мир. ХРВ. 323).
Пусте́льник, ка, м. Пустынникъ, отшельникъ. Стор. МПр. 39. Гн. II. 94.
Пусте́льників, кова, ве. Принадлежащій пустыннику. Почувши оттакі пустельникови речі. Стор. МПр. 39.
Пусте́льниця, ці, ж. Пустынница. О. 1862. VIII. 14.
Пусте́ля, лі, ж. Пустыня.
Пусти́зна, ни, ж. Незаселенная мѣст-
