Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/463

Ця сторінка вичитана

прохать, щоб він їм росказав. О. 1862. VI. 60. Чого маленькому мені тоді так приязно молилось? Шевч. 404. Ум. Приязне́нько. Живемо ми оттакеньки приязненько собі та любо. МВ. I.

Прия́знувати, ную, єш, гл. Относиться пріязненно, дружественно; дружить.

При́язнь, ні, ж. Пріязнь, дружба. Чи в приязні кого зрадив? Чуб. V. 233.

Прияле́чати, прияле́чити, чає и прияле́чувати, чує, гл. безл. Итти, быть къ лицу, приличествовать. Рк. Левиц. Тобі чорне убрання не приялеча. Прилуцк. у.

При́ярок, рку, м. Небольшой оврагъ, отрогъ оврага. Лохв. у.

При́ятель, ля, м. Другъ, пріятель. Поки щастя плужить, поти приятель служить. Ном. № 2308. Коли ти, сестро, такий мені приятель, то зоставайся собі тут, а я поїду. Рудч. Ск. I. 126.

При́ятелька, ки, ж. Пріятельница. Почали вчащати якісь приятельки. МВ. I. 27. Є у мене сусідонька, добра приятелька. Чуб. V. 651.

При́ятельство, ва, с. Дружба. МВ. I. 117.

При́ятельський, а, е. Пріятельскій, дружескій.

Приятелюва́ти, лю́ю, єш, гл. Пріятельствовать, дружить.

Прия́ти, прия́ю, єш, гл. 1) Благопріятствовать, содѣйствовать. (То) чорт — не рука, що собі не прияє. Ном. № 9726. См. Сприяти. 2) Принять. Вх. Лем. 457. Я тебе маю на ніч прияти. Гн. II. 13.

Прия́тний, а, е. 1) Благопріятный. Там на горі сонце гріє, там приятний вітер віє. Чуб. V. 1197. Проповідувати рік Господень приятний. Єв. Л. IV. 19. 2) Любезный, милый, привѣтливый. Мил. 215. Прошу вас, мій таточку, низьким поклоном, приятним словом. Мил. 185. Ум. Приятне́нький, приятне́сенький. Яка Маруся чепурнесенька і до людей приятнесенька. Мил. Св. 54.

Прия́тно, нар. 1) Благопріятно. 2) Любезно, мило, привѣтливо. 3) Прилично. Надіть чумарку: до пана йти приятніш. Мнж. 190.

Прия́тритися, рюся, ришся, гл. Прикинуться (о болѣзни, нарывахъ). Я шкурку на пальці тільки зідрала, а воно приятрилось, нарвало. Харьк. у. Не дуже з таким хворим, а то й тобі ця хвороба приятриться. Волч. у.

Прі́гра, ри, ж. = Пригра. Пішла на прігру бжола. Черк. у.

Прі́звисько, ка, прізвище, ща, с. 1) Прозвище, прозваніе. На їх будуть прізвища прикладать. Мил. 221. 2) Фамилія. Як прозвали його Шрамом, то й забули реєстрове його прізвище. Ч. ЧР. 13. На прі́звисько, прі́звище. По фамиліи, по прозванію. Я зі Львова попівна, на прізвисько Карпівна. Гол. I. 73. Ѳома, на прізвище Дидим. Єв. І. XI. 16.

Прі́лий, а, е. Прѣлый. Харьк. Пріле сіно.

Прілоо́кий, а, е. Съ больными глазами. Чуб. VII. 577.

Прі́рва, ви, ж. 1) Мѣсто, гдѣ прорвана плотина. Вода раз греблю просмоктала.... Злякавсь мірошник та й біжить притьмом до прірви, щоб гатить. Гліб. 2) Яма въ рѣкѣ, морѣ. Хоч і в прірву. Ном. № 2078. В морі єсть безодні прірви. Чуб. I. 42.

Прі́ска, ки, ж. = Пріснище. Вас. 196.

Прі́сний, а, е. 1) Прѣсный. 2) Въ сказкахъ: чужой, посторонній. Царь… сховався під ліжко. Прилітає змій, ввійшов в палац: „Фе, фе! прісна кість смердить!“ — Та де там тобі, — каже панна, — тут прісна кість узялась? Сюди прісного чоловіка і ворон кости не занесе. Чуб. II. 209.

Прі́снище, ща, с. Просянище, нива, съ которой снято просо.

Прі́сно, нар. Прѣсно. Хоч кисло, хоч прісно — усе вали умісто! Ном. № 5033.

Прісня́к, ка́, м. Прѣсный хлѣбъ. Їж прісняки, заким будуть кисляки. Ном. № 12289.

Прісняник, ка, м. Прѣсный хлѣбъ. Вх. Уг. 263. См. Прісняк.

Прісся́, ся, с. = Пріснище. Лохв. у.

Прісце́, ця́, с. Ум. отъ просо.

Прісь! меж. Крикъ на кошку: брысь!

Прі́ти, прі́ю, єш, гл. 1) Прѣть. Каша пріла, не допріла. Мил. 72. Вітер не віє, сонечко не гріє, тільки сира земля пріє. Мил. 200. 2) Жарить, печь (о солнцѣ). Ховаєся маржина.... перед сонцем, що в полудне дуже пріє. Шух. I. 185. 3) Гнить, истлѣвать. Шух. I. 74. Грин. III. 597. Будеш же ти, тіло, в сирій землі пріти, а ти будеш, душе, у огні горіти. Чуб. I. 151. Чи пристаєш, Бондарівно, з нашим паном жити, чи пристаєш, Бондарівно, в сирій землі пріти? Грин. III. 614.

Прі́тьма, нар. Въ глаза. Як маєш казати по за очі, прітьма кажи. Каменец. у.