Похвора́тися, ра́ємося, єтеся, гл. Заболѣть (о многихъ). Усі у нас похворалися. Зміев. у.
Похворі́ти, рі́́ємо, єте, гл. Заболѣть (о многихъ). Воли похворіли. Рудч. Чп. 89.
Похворости́ти, щу́, сти́ш, гл. Побить хворостиной, постегать (кого).
Похворту́нити, нить, гл. безл. Повезти (кому), удаться.
Похво́статися, таюся, єшся, гл. Поволочиться, потащиться сзади хвостомъ.
Похво́ськати, каю, єш, гл. Постегать (прутомъ, кнутомъ).
Похибну́ти, ну́, не́ш, гл. Покачнуть.
Похибну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Покачнуться.
Похизува́тися, зу́юся, єшся, гл. Пощеголять. Сим. 214. Вам хочеться похизуватись у моєму кобеняці.
Похи́л, лу, м. Наклонъ. Малий похил у сієї сохи. Волч. у.
Похи́лий, а, е. 1) Склонившійся, наклоненный, наклонный. Похилеє та дерево та ялина. Мет. 175. На похиле дерево і кози скачуть. Посл. Гора похила до річки. Волч. у. Він горбатий, а я похила, тим я його полюбила. Мил. 103. 2) Покорный. 3) О лѣтахъ: преклонный. Ще ж бо ти на світі у похилих літях не зовсім одиниця. К. Досв. 142.
Похи́листий, а, е = Похилий 1. Шапка чорна, похилиста. ЗОЮР. I. 97.
Похи́листо, нар. = Похило.
Похили́ти, ся. См. Похиляти, ся.
Похи́ло, нар. Наклонно.
Похи́льний, а, е = Похилий 1. Похильнеє дерево похиляється, а покірливе дитятко поклоняється. Нп. Нігде мені постояти під похильним тином. Мил. 73.
Похи́льчастий, а, е = Похильний. Похильчасте то дерево — ялина. Нп. Ямка похи́льчаста — яма, расходящаяся кверху. Волч. у.
Похиля́ти, ля́ю, єш, сов. в. похили́ти, лю́, лиш, гл. 1) Склонять, склонить, наклонять, наклонить. Скрізь же ти, буйнесенький, по полю гуляєш, шумиш, гудеш, висвистуєш, тирсу похиляєш. О. 1861. XI. 44. Тогді Кішка Самійло… на чердак виступав, червонії, хрещатії, давнії корогви із кишені винімав, роспустив, до води похилив. АД. I. 218. 2) = Похилятися, похилитися. „Десь у мене був з кулями гаман, — я ж тобі гостинця дам“. Як став йому гостинці посилати, став татарин з коня похиляти. АД. I. 173. Похили́ло на нас. Склонилось въ нашу сторону. Волч. у. 3) Преимущ. сов. в. Пойти куда. Хведір… тихо похилив по за церквою. Мир. Пов. I. 137.
Похиля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. похили́тися, лю́ся, лишся, гл. Наклоняться, наклониться. На долині яровина хоче похилиться. Мет. 16. Червона калина похиляється. Грин. III. 388.
Похимерува́ти, ру́ю, єш, гл. Причудничать нѣкоторое время.
Похиморо́дити, джу, диш, гл. 1) = Похимерувати. 2) Поколдовать нѣкоторое время.
Похирі́ти, рі́ємо, єте, гл. Заболѣть (о многихъ). Бодай же вам, чумаки, воли похиріли. Рудч. Чп. 90.
Похирляти, ляю, єш, гл. Проболѣть нѣкоторое время. Так збили, що ледво живого додому привезли. Похирляв і в недовзі вмер. ЕЗ. V. 31.
Похисти́ти, щу́, сти́ш, гл. Защитить, укрыть, спрятать. Ти мене захисти, бо він дуже напада. Новомоск. у. (Залюбовск.).
По́хит, ту, м. Качанье, раскачиванье. Одним похитом вивернув з землі кілок.
Похита́ти, та́ю, єш, гл. Пошатать, покачать.
Похита́тися, та́юся, єшся, гл. Пошататься, покачаться.
Похити́ти, хичу́, ти́ш, гл. Скрыть, утаить, покрыть, не выдавать. Як би знав, що вбито чоловіка, то я б доніс, я не міг би сього похитити, — як то можна. Екатериносл. у. Він давав мені п'ять карбованців, щоб не виказував на його: похити́ мене, каже. Так я не взяв грошей і сказав, що не похитю. Павлогр. у. (Залюбовск.).
Похитну́ти, ну́, не́ш, гл. Пошатнуть, покачнуть.
Похитну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Пошатнуться, покачнуться.
Похитрува́ти, ру́ю, єш, гл. Похитрить.
Похи́тувати, тую, єш, гл. Пошатытывать, покачивать. Сидить ворон над скалою, похитує головою. Лукаш. 134. Цокочуть жінки, похитуючи головами. Мир. ХРВ. 23.
Похи́туватися, туюся, єшся, гл. Пошатываться, покачиваться.
Похиту́ні, похиту́сі, гл. Дѣтск. качать.
Похі́д, хо́ду, м. 1) По́хід. Походка, поступь. У обох похід однаковий: як увечері, то й не розбереш, котрий іде: чи той, чи сей. Новомоск. у. Видно пана по
