сойтись, соединяться, соединиться. Уже твоє біле лічко з моїм понялося. Мет. 12. Моє серце з твоїм понялося. К. Досв. 60. 2) Только сов. в. Вступить въ бракъ. Старого Хмари дочка та з кріпаком понялася. МВ. I. 40. 3) — чим. Обращаться, обратиться во что. Незабаром сніжок понявся водою. Греб. 400.
Поніме́читися, чуся, чишся, гл. Онѣмечиться.
Понімі́ти, мі́ємо, єте, гл. Онѣмѣть (о многихъ). Грин. II. 307. Ой як я маю до тебе ходити, коли нас будуть вороги судити. Ой нехай судять, як розуміють, прийде тая годинонька, вони поніміють. Мет. 44.
Понія́читися, чуся, чишся, гл. Придти въ упадокъ, ухудшиться. Поніячилися шевці. Вх. Зн. 52.
Поно́ва, ви, ж. 1) У охотниковъ: слѣдъ на свѣжемъ снѣгу. 2) ? Що ж з того, що бджола кинулась на гречку, а понови таки немаєть.
Поно́вини, вин, ж. мн. Обновленіе. Були ж поновини в Єрусалимі. Ев. І. X. 22.
Понови́ти, ся. См. Поновляти, ся.
Поновле́ння, ня, с. 1) Возобновленіе. Поновлення прав священної природи. К. Дз. 7. Поновлення старини ждемо. К. Дз. 7. 2) Обновленіе.
Поновля́ти, ля́ю, єш, сов. в. понови́ти, влю́, виш, гл. 1) Возобновлять, возобновить, 2) Обновлять, обновить. К. МХ. 45. К. ХП. 12. Тогді б ми тінь Олега звеселили і щит його на брамі поновили. К. Бай. 85. Нумо слово рятувать, славу предків поновлять. К. Дз. 106.
Поновля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. понови́тися, влю́ся, вишся, гл. 1) Возобновляться, возобновиться. 2) Обновляться, обновиться. В природі силою весни все оживало й поновлялось. Щог. Сл. 69.
Поно́жі, жей, мн. Часть ткацкаго станка. См. Верстат. Шух. I. 255, 256. МУЕ. III. 24.
Понористий, а, е. Изрытый, неровный (о дорогѣ). Шух. I. 81.
Поно́с, су, м. Рожденіе (у животныхъ). У свині два поноси в літо. Черниг. г.
Поноси́ти, шу́, сиш, гл. Износить (во множествѣ). Чуб. V. 538. Що матка дала, поносила усе чисто і придбать нічого не придбала. Рудч. Ск. I. 176. Оддай, мати, товаришу, хай поносить одежу. Лис. V. № 18.
Поноси́тися, шу́ся, сишся, гл. Износиться.
Поноче́нький, а, е. Темный, лишенный свѣта. Скидай сорочку не там, де видко, а на поноченькому. Константиногр. у.
Поноче́нько, нар. Довольно темно. Поноченько тоді вже було, не зовсім і видко — не можно і розібрать — що воно. Екатериносл. у. Уже стало поноченько добре, як ми верталися з поля. Волч. у.
По́ночі, нар. 1) Впотьмахъ. Святий та божий! свічки поїв, а поночі сидить. Ном. № 176. Поночі ходиш, що вже ся темніє. Чуб. V. 69. 2) Темно. Та й поночі! Не вздриш нічогісінько, хоч око виколи. Кобел. у. На вечір сонце повернуло, поночі йти, — буду коло вас ночувать. Рудч. Ск. I. 211.
Поночі́ти, чіє, гл. безл. Темнѣть вечеромъ. Уже стало поночіти, як ми рушили додому. Волч. у. Хай ще більш поночіє. Мнж. 190.
Поночлі́жник, ка, м. Пастухъ при ночной пастьбѣ. Ум. Поночлі́жничок. То не гайдамаки, то поночліжнички. Мет. 308.
Понуди́ти, джу́, диш, гл. Истомить (многихъ). Ой ходила та блудила, діток понудила. Мет. 243.
Понузда́ти, да́ю, єш, гл. Взнуздать (лошадей).
Пону́ка, ки, ж. Поощреніе, подстрекательство. Пону́ку да́ти. Поощрить, подстрекнуть. Вх. Зн. 53.
Понукнути, ну, неш, гл. = Поощрить, подстрекнуть. Вх. Зн. 53.
Пону́р, ра, м. Личинка майскаго жука. Вх. Зн. 53.
Пону́ра, ри, об. 1) Угрюмый человѣкъ, человѣкъ смотрящій внизъ. Ходив собі понурою. МВ. (О. 1862. I. 71). За ними йшли святі понури, що не дивились і на світ. Котл. Ен. III. 29. Сидить собі як понура, ні на кого й не дивиться. Кв. 2) Въ загадкѣ: свинья. ХС. III. 65.
Пону́рий, а, е. 1) Смотрящій внизъ. Понура свиня глибоко корінь копає. Ном. 2) Угрюмый, мрачный. Думи мої молодії, понурії діти. Шевч. Понурі думки. К. Іов. 10.
Пону́ристий, а, е. Угрюмый, мрачный. Черк. у.
Пону́рити, рю, риш, гл. Опустить, наклонить, потупить. Як понурив голову мій Гриць, то до самого дому не звів. МВ. I. 64. Очі понурив у землю. Кв.
Пону́ритися, рюся, ришся, гл. Угрюмо опустить голову. Ой вийде брат, — понуриться, вийде матір, — зажуриться. АД. I.
