Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/305

Ця сторінка вичитана

обѣщаніе, пообѣщать, обязаться. (Гроші) до церкви помінилась на молебінь однести. О. 1861. VI. 73. Я помінилася поставити свічку за сорок копійок. Харьк. Помінивсь дочку за мене дати. Черк. у.

Поміня́ти, ня́ю, єш, гл. Обмѣнять (во множествѣ). Він свої коні на ярмарку поміняв: гарні оддав, а погані взяв та ще й додачі циганам дав. Черниг. у.

Поміня́тися, ня́юся, єшся, гл. Помѣняться. Ось тобі новенький карбованець, поміняймось на старого. МВ. I. 56.

I. Помі́р, мо́ру, м. Моръ, эпидемія. ЕЗ. V. 102. Помір в селі. О. 1861. XI. Св. 66.

II. Помі́р, мі́ру, м. Измѣреніе земли. Желех.

Поміра́ння, ня, с. Умираніе, смерть. Оце тобі, мій синочку, та усе твоє докоряння, а за те ж тобі, мій синочку, та таке ж твоє помірання. Грин. III. 383.

Поміра́ти, ра́ю, єш, гл. Умирать. Ой прощай, світе ясний, прекрасний, тяжко на тобі жити; а тяжче, важче молоденькій не нажившись помірати. Чуб. V. 146.

Поміркова́ний, а, е. Разсудительный, (Ананьев. у.) обдуманный.

Поміркува́ння, ня, с. Разсудительность, разсчетливость, благоразуміе. Волын. г.

Поміркува́ти, ку́ю, єш, гл. Подумать, поразмыслить. Лучче ж поміркую, де то моя Катерина. Шевч. 79. Своїм розумом поміркувать. ЗОЮР. I. 174.

Поміркува́тися, ку́юся, єшся, гл. 1) Подумать, поразмыслить. Драг. 244. Вернися, дочко, вернись, поміркуймося. Чуб. V. 906. Оттак сердега наш Рябко поміркувавсь, та й спать на цілий день і цілу ніч попхавсь. Г.-Арт. (О. 1861. III. 83). Пішов до голови по розум, поміркувавсь. О. 1861. III. 88. 2) Одуматься. Будеш бити, сли-м провинила, а може ся поміркуєш та мені подаруєш. Гол.

Помі́рне, ного, с. Подать отъ мѣры.

Помі́рний, а, е. 1) Въ пору, въ мѣру, какъ разъ. Мнж. 190. 2) Умѣренный. Херс. г. А я так небагацько бажала! моя молитва така помірна була. Левиц. I. 515.

Помірниця, ці, ж. Бочка, въ которую ссыпаютъ зерно мельнику.

Помі́рність, ности, ж. Умѣренность. Левиц. I. 475. Чуб. I. 283.

Помі́рно, нар. 1) Въ пору, въ мѣру, какъ разъ. Мнж. 190. 2) Умѣренно.

I. Помі́рок, рку, м. = І. Помір. Як коли, до воно (небо) розчиняється, тілько на яку небудь оказію: на войну, або на помірок, або на голод. Чуб. I. 2.

II. Помі́рок, рку, м. Пріусадебная ежегодно засѣваемая земля. Козел. у. На лумельському помірку стояла береза в барвінку. Мет. 183.

Помі́рчий, чого, м. Землемѣръ. НВолын. у.

Помі́р'я, р'я, с. = І. Помірок. Челядників їх вигубить помір'я, і вдови їх сльозами не заплачуть. К. Іов. 58.

Помі́ряти, ряю, єш, гл. Измѣрить. Та й малий же, каже, з біса; а ну я тебе поміряю. Рудч. Ск. I. 3. — ніжки́, ру́чки дити́ні. При купаньѣ ребенка свести вмѣстѣ на моментъ правую ручку съ лѣвой ножкой, а лѣвую ручку съ правой ножкой. Навчаю, як і покупати… як ніжки, ручки поміряти, щоб і своїй дитині, бува, ніжок не звихнула. Г. Барв. 436.

Помі́рятися, ряюся, єшся, гл. Смѣриться. Рудч. Ск. II. 168.

Поміси́ти, шу́, сиш, гл. 1) Помѣсить нѣкоторое время. 2) Смѣсить (тѣсто, глину — во множествѣ).

Помі́ст, мо́сту, м. Полъ деревянный. Сим. 2. Шух. I. 93. А в нашого Галайди хата на помості. Шевч. 209. Дожидайся мене, серденятко моє, гей та до себе в гості, як виросте в тебе трава на помості. Мет. 23. У дівчини чорнявої ввесь двір на помості. Мет. 90. Як шкваркне об поміст. Мнж. 7.

Помісти́ти, ся. См. Поміщати, ся.

Помі́сті, нар. Вмѣстѣ. Там же біля того шинку стоїть і другий шиньок, там помісті стоїть. Екатериносл. у. (Залюбов.).

Помістни́ця, ці, ж. 1) Доска на днѣ воза. 2) Половица.

Помі́сто, та, с. = Помістя. Лохв. у.

По́мість, нар. Будто, словно. І такі веселі були, щасливі! любо й подивиться, помість сам одмолодієш. МВ. I. 131.

Помі́стя, тя, с. Должность, служба, мѣсто. Чи не знаєте, кажу, де б тут помістя можно знайти? МВ. I. 23.

По́місь нар. = Помість. Помісь би то не бачить. ЗОЮР. I. 27. Говорить, помісь співає. МВ. (О. 1862. III. 46).

Помі́сяшно, нар. Помѣсячно.

Поміта́ти, та́ю, єш, сов. в. помести́, мету́, те́ш, гл. Месть, выметать, выместь. Будемо хату помітати. Вже й світлонька пометена. Грин. III. 47.