Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/299

Ця сторінка вичитана

нувала на Вкраїні в-двійзі Польща і Московщина. МВ. I. 137.

Польща́к, ка, м. Такъ въ Херс. губ. называютъ крестьянина изъ Подольск. или Кіевск. г.

Польща́чка, ки, ж. Такъ въ Херс. губ. называютъ крестьянку изъ Подольск. или Кіев. г.

Польщи́зна, ни, ж. Польская народность, польскій языкъ, духъ. Велику робить нам він (М. Вовчок) підмогу, очищаючи смак рідної мови од польщизни. К. (Хата, XIV). Навчили ми ляхву латину занедбати, польщизною листи й літописи писати. К. Дз. 16.

Полюби́ти, блю́, биш, гл. Полюбить. Полюбила пройдисвіта. Мет. 85. Будь для того, мати, добра, що я полюбила. Мет. 73.

Полюби́тися, блю́ся, бишся, гл. 1) Полюбить другъ друга. 2) Понравиться. Полюбиться її він мосці і стане бісики пускать.

Полюбля́ти, ля́ю, єш, гл. Любить, долюбливать. Не полюбляю я цього. Зміев. у. За сусідом молодиці, за сусідом і вдовиці, і дівчата поглядають, — всі сусіда полюбляють. Котл. НП. 393.

Полюбо́вник, ка, м. Любовникъ. Сквир. у. Кому, красо, достанешся? Чи сотнику, чи полковнику, чи прежньому полюбовнику. Чуб. IV. 495. Ум. Полюбо́вничок.

Полюбо́вниця, ці, ж. Любовница. Ой поїду я селом-улицею, здибаюсь з полюбовницею. Чуб. V. 91.

Полюбува́ти, бу́ю, єш, гл. = Уподобати. Пані полюбувала мої сани та й купила. Черниг. у. 2) Полюбоваться на. Він полюбував на неї. Мнж. 19. Дитя моє коханеє! погуляв би в світі, полюбував красу і пишність світову. МВ. I. 44.

Полюва́ння, ня, с. 1) Охота. Він мав такий звичай, що як тільки настав ранок, то зараз сіда на коня і їде на полювання, бо кохався у полюванні. Рудч. Ск. I. 121. 2) Періодъ половой горячности у коровы. Ум. Полюва́ннячко.

Полюва́ти, лю́ю, єш, гл. 1) Охотиться. Полювали вони, полювали цілий день і нічого не виполювали. Рудч. Ск. II. 75. 2) Имѣть желаніе къ случкѣ (о коровѣ). Бабо! а що це ви жито жарите? — Та тут, не вам кажучи, телиця полює. Ми вже й бугая до неї підпускали, так ні, не помага, знов полює та й полює. Лебед. у.

Полю́ддя, дя, с. Полюдье, обѣздъ для собиранія дани съ народа и самая дань эта. Варяг, що на полюддя з города вийшов. К. (О. 1861. II. 228).

Полюдні́ти, ні́ю, єш, полюдні́шати, шаю, єш, гл. 1) Сдѣлаться человѣчнѣе. То він уже тепер неначе трохи полюднів, а то спершу був такий, як той звір. Кобел. у. 2) Возмужать. 3) Сдѣлаться люднѣе.

Полю́дськи, полю́дському, полю́дську, нар. Какъ слѣдуетъ, какъ принято. І матері поможе в чому, і до мене полюдськи заговорить. МВ. I. 27. У тебе все не полюдському. Ком. II. 45. В Луцку все не полюдську: навколо вода, а в середині біда. Ном. № 720.

Полютува́ти, ту́ю, єш, гл. 1) Позлиться. побѣситься. 2) Попаять.

Полю́ховка, ки, ж. Родъ мережки.

Полю́штатися, таюся, єшся, гл. Забрызгаться жидкой грязью. Вх. Лем. 453.

Поля́вина, ни, ж. 1) Поляна. Мнж. 189. Пасли овець на полявинах. Павлогр. у. 2) По́лявина. Часть невода: пространство сѣти изъ 4-хъ ячей дев'я́тки или трехъ семиразки; черезъ каждыя двѣ полявини по длинѣ невода прикрѣпляютъ поплавокъ. Вас. 186.

Поляга́ти, га́ю, єш, гл. 1) Ложиться. Чорна хмара полягає, милий милу покидає. Чуб. V. 399. Косарі косять, а трава полягає. Чуб. V. 518. 2) Лечь (о многихъ). Ввесь день весело прогуляли, і п'яні спати полягали. Котл. Полягайте, то оддишемо трохи. Рудч. Ск. I. 92. 3) О хлѣбахъ: вылечь. Ой вернітеся ж, милеє браття, — вже жита поспівають! — „Не вернемся, вже не вернемся, хоч нехай полягають“. Грин. III. 601.

Полягти́, ля́жу, жеш, гл. Полечь, лечь. А моя могила край синього моря, полягли любощі і щира розмова. Мет. 93. Слава не поляже. Ном. Да як моя головонька поляже, до тогді тобі всяке ледащо скаже. Чуб. V. 517. Всі вороги спать, поляжуть. Грин. III. 190.

Полягти́ся, жуся, жешся, гл. = Полягти. Кінь біжить — земля движить, трава поляглася, любив же я дівчиноньку, та вже віддалася. Чуб. V. 261.

Поля́к, ка, м. Полякъ. До поляків не ходимо на жадну пораду. ЕЗ. V. 242. Ум. Поля́ченько, нѣсколько презрительно: полячо́к. Хвалилися поляченьки, що вни звоювали. АД. II. 39. Зріклисмося… і тих панків, тих полячків, котрії з нас жили. ЕЗ. V. 242.