Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 2.djvu/284

Ця сторінка вичитана

Рудч. Ск. II. 155. З гори покотились (відра) та й сами побились. Мет. 5. Як брат пива та й напився, по конику покотився. Чуб. Покотяться дрібні сльози з твого білого лиця. Чуб. V. 188. 2) О кошкахъ, овцахъ: родить. Чи всі вівці покотились, чи ягниці поплодились? Мет.

По́котом, нар. Вповалку. Троянці покотом лежали і на дозвіллі добре спали. Котл. Ен. III. 75. В гаю все покотом лежало. Шевч. 334.

Покотьо́ло, ла, с. Деревянный кружокъ (дѣтская игрушка). Скочусь, неначе те покотьоло, не забившись. Стор. МПр. 40. Ум. Покотьо́льце.

Покотю́щий, а, е. Удобокатящійся. От анахтемський шаг, який покотющий: трохи був не закотивсь. Лебед. у.

Покоха́ти, ха́ю, єш, гл. 1) Полюбить. Чуб. V. 196. Щиро покохала його наша гордовата Катря. МВ. I. 139. 2) Выростить, взлелѣять. Як би йому воля, то б він які роги покохав. Ном. № 10208.

Покоха́тися, хаюся, єшся, гл. Полюбить другъ друга. З сиротою покохалась. Шевч. 361. Бодай тебе, бодай мене, бодай нас обоє! А що ж ми покохались на лишечко своє. Мет. 63.

Покочи́стий, а, е = Покотистий. Покочиста дорога. Васильк. у.

Поко́чувати, чую, єш, сов. в. покоти́ти, кочу́, тиш, гл. Обмыть доенку, изъ которой вылито молоко. У мене нема тії й моди, щоб дійницю покочувати та гладишки тим доливати. А багато так роблять, що як неповна гладишка, так дійницю покотить і дольлє. Черниг. у.

Покоши́тися, ши́ться, гл. безл. = Окошитися 2. Ти за всіх говориш, за все й відповідатимеш. Бунтуєш других, а на тобі все покошиться. Св. Л. 296. Иногда въ знач. окончиться. На тім не покошилось, що вибили Тимоху. Св. Л. 289.

Покошинка, ки, ж. Лугъ, только что выкошенный. Вх. Уг. 260.

Поко́шкати, каю, єш, гл. = Покошлати.

Поко́шлати, лаю, єш, гл. Взъерошить. Хто це тобі так волоссячко покошлав? Харьк. у.

Покошла́тіти, тію, єш, гл. Взъерошиться, сдѣлаться взъерошеннымъ. Покошлатіли мої ягнята.

Покоштува́ти, ту́ю, єш, гл. = Покуштувати. Не вірь губі: покоштуй то захочеться. Нот. № 12020.

Поко́щування, ня, с. Наведеніе лакомъ, лакированіе.

Поко́щувати, щую, єш, гл. 1) Лакировать; алифить; глазировать. Що маляр малював ще й покощував, вовницею-кучерями повимощував. Нп. Стоять мостоньки калиновії, калиновії, покощенії. Гол. II. 27. Та покощувано і полощувано шишечку. Мил. 155.

Покрава́ти, ва́ю, єш, гл. Рѣзать на куски. — А чим покраває (яблучко)? — Золотий ножик має. АД. I. 70. Моя Ганнуся з иншим розмовляє, моє серденько як ножиком покраває. Гол. I. 385.

Покравцюва́ти, цю́ю, єш, гл. Побыть портнымъ.

Покра́гатигл. = Покраяти. Вх. Зн. 51.

Покрада́ємо, нар. = Покрадаємці. Якісь чоловік покрадаємо ловить рибу. Чуб. II. 628.

Покрадає́мці, нар. Тайкомъ, украдкой. Він покрадаємці від мене всю пшеницю попродав. Уман. у.

Покрада́ти, да́ю, єш, гл. Красть постоянно понемногу.

Покра́денці, по́крадці, по́крадьки, нар. Украдкой, тайкомъ.

Покрамарюва́ти, рю́ю, єш, гл. Побыть купцомъ, поторговать.

Покра́пати, паю, єш, гл. Покапать.

Покрапа́ти, па́ю, єш, гл. Накрапывать (о дождѣ). Та се дрібен дощик покрапає, та синього моря доповняє. Чуб. V. 851. Став покрапать дощ. Драг. 424.

Покрапля́ти, ля́ю, єш, гл. = Накрапати. Дощик покрапляє. О. 1862. IV. 16.

Покра́са, си, ж. 1) Украшеніе. Харьк. г. Це дерево тільки що для покраси й стоїть, з його нічого нема. Кіев. г. 2) Въ свадебномъ обрядѣ: а) Кровавое пятно на сорочкѣ новобрачной, предъявляемое какъ доказательство ея цѣломудрія. Старости, пани старости! благословіть покрасу в хату унести. Мил. 124. б) Красная запаска на древкѣ, въ видѣ флага, выставленная на хатѣ, гдѣ свадьба, какъ извѣщеніе о доказанномъ цѣломудріи невѣсты. Мил. 124. в) Снопъ необмолоченнаго жита, раздѣленный на 9 пучковъ, затыкаемыхъ въ свадебной хатѣ: по одному въ углахъ, три надъ образами и два за сволоком. Черниг. г. Полт. г. (МУЕ. I. 121; III. 87, 88). Красныя ленточки, тесемки, раздаваемыя въ понедѣльникъ участницамъ свадебнаго обряда. Ті покраси, що на весіллі чіпляють в волосся, як роздають в понеділок,