лодої на дворі, то дружки… співають їм. О. 1862. IV. 27. А зза гори поїзжане на шлях виїзжають. Шевч. 455.
Поїзжа́ти, жа́ю, єш, гл. Ѣздить, разъѣзжать. Дев'ятеро коней водить, на десятім поїзжає. Грин. III. 591. Наш паночок молоденький на конику поїзжає, до двору женчиків займає. Чуб. III. 239.
Пої́сти. См. Поїдати.
Пої́стися, ї́мся, їси́ся, гл. Погрызться. Свої собаки поїлися. Ном. № 9448.
Пої́хати, ї́ду, деш, гл. Поѣхать. Сідлай, козаче, коня вороного, та поїдем вінчатися до попа чужого. Чуб. V. 137. Поїдьмо, кажу, дідусю, в ліс да нарубаєм дров. ЗОЮР. I. 229.
По́йда, ди, ж. = Побігайка. А, а, гойда! чужа мати пойда, а нашая пані, ходить у жупані. Макс. (1849). 105.
Пойменува́ти, ну́ю, єш, гл. Поименовать. Росказав, де його хата стоїть, пойменував сусід своїх. МВ. (О. 1862. I. 77).
Пойня́ти, йму́, меш, гл. = Поняти. Грин. III. 534.
Пока́вкати, каю, єш, гл. Покричать (о воронѣ).
Покади́ти, джу́, диш, гл. Покадить. Я тютюном покадила, а редькою споминала. Чуб. V. 562.
Пока́з, зу, м. 1) Указаніе. Добре заходились по німецькому показу. Шевч. 2) Показъ. Взяла та положила на блюдо троє кошенят та й унесла на показ. Рудч. Ск. II. 91.
Показа́ння, ня, с. = Показанщина 1.
Показа́нщина, ни, ж. 1) Плата отъ винокуреннаго котла. 2) Особничество, отдѣленіе себя отъ общества. Поп. 68.
Показа́ти, ся. См. Показувати, ся.
Покази́ти, кажу́, зиш, гл. Испортить. Дощ покази́ть дорогу. Шух. I. 81. Чарівниця таки показит маржину. Ез. V. 61.
Покази́тися, зимося, зитеся, гл. Взбѣситься (о многихъ).
Показни́й, а́, е́. Видный, представительный. Таке не показне: ні з очей, ні з плечей. Ком. II. 148. Одначе він з себе дуже показний, здоровий. Левиц. Пов. 38.
Пока́зність, ности, ж. Видъ, красивая наружность.
Пока́зувати, зую, єш, гл. 1) Показывать, показать, указывать, указать. Сидимо в садку, він мені показує: „Дивись, яка вода чиста“. МВ. II. 26. Ой там дівчина жито жала, дороженьку показала. Чуб. V. 373. А чому ж не зумію? — каже дівчина. — Раз мені покажете, паніматко, а другий і сама знатиму. Рудч. Ск. II. 56. Не плач, Катерино, не показуй людям сльози. Шевч. 2) безл. Пока́зує. Кажется. З обличчя більш двадцяти літ їй не показувало. Св. Л. 65.
Пока́зуватися, зуюся, єшся, сов. в. показа́тися, жуся, жешся, гл. 1) Показываться, показаться, появляться, появиться. Вона його як хвицне! так, що йому і свічки у очах показались. Рудч. Ск. I. 7. Бач, мабуть злякався, що не показався. Шевч. 290. 2) Казаться, показаться. Драг. 43. Дивись, котора гуска тобі показується красна, ту й лови. Грин. I. 46.
Пока́зчик, ка, м. Указатель. Ном. Од. вид. II. Показчик до приказок. Ном.
Покалаву́рити, рю, риш, гл. Покараулить.
Покаламу́тити, чу, тиш, гл. Помутить.
Покалата́ти, та́ю, єш, гл. Позвонить; постучать въ колотушку. Покалатай трохи, а я піду в хату погріюся. Черниг. у.
Покалі́чити, чу, чиш, гл. Искалѣчить (многихъ). К. ЧР. 358. А він в кущах ноги покалічив. Рудч. Ск. II. 160.
Покаля́ти, ляю, єш, гл. Запачкать. На ніч треба хату мести: як прийде Мати Божа з анголами, то шоб ніг не покаляла. ХС. VII. 418. Ой устели, молода дівчино, рушничками двір, щоб не покаляв червоних чобіток, золотих підків. Чуб. V. 397.
Покаля́тися, ля́юся, єшся, гл. Испачкаться, запачкаться.
Покамені́ти, покам'яні́ти, ні́ємо, єте, гл. Окаменѣть (о многихъ). Він за двері та Онилку й веде за руку. Ми й покаменіли. Г. Барв. 210. Вони обидві й покам'яніли. Мнж. 134.
Покаменува́ти, ну́ю, єш, гл. Побить камнями. Народ покаменує нас. Ев. Л. XX. 6.
Поканю́чити, чу, чиш, гл. Поклянчить. Ти думаєш, що як довше поканючиш, так і дам. Богодух. у.
Пока́пати, паю, єш, гл. Покапать; закапать. Як роса та до схід сонця, покапали сльози. Шевч. 74.
Покаплу́нити, ню, ниш, гл. Выхолостить (многихъ).
Пока́постити, пощу, стиш, гл. Изгадить (во множествѣ).
Покапоті́ти, почу́, ти́ш, гл. Закапать.
Покара́ння, ня, с. Наказаніе, казнь.
Покара́ти, ра́ю, єш, гл. Наказать. Бог