Пожа́рний, а, е. Пожарный. Так само, як смоки, роблять пожарні труби. Ком. II. 75.
Пожарня, ні, ж. Домъ, гдѣ помѣщается пожарная команда. Лебед. у.
Пожартува́ти, ту́ю, єш, гл. Пошутить. До всякого привітна й ласкава, і заговорить, і засміється, і пожартує. МВ. I. 33. Ой ти, мужиче-невірниченьку, да не віриш моєму білому личеньку, що не вільно стати, пожартувати, молодого жовніра поцілувати. Нп. З панянками пожартуєм. Шевч. 158.
Пожа́ти. См. Пожинати.
Пожаха́ти, ха́ю, єш, гл. Попугать.
Пожаха́чка, ки, ж. Трусиха. Тільки часом Галя пожахнеться й пошептом питає: що ж як кава прийде? — Не прийде, — одказують їй усі. — А як вовк присуне? шепче знов Галя. — О пожахачко! МВ. III. 68.
Пожахну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Испугаться. Часом Галя пожахнеться. МВ. III. 68.
Пожбу́рити, рю, риш, гл. = Пошпурити. Желех.
Пожва́кати, каю, єш, гл. Пожевать.
Пожда́ти, жду́, жде́ш, гл. Обождать, подождать. Пожди, небого! ще козак за мною їде. Г. Барв. 380. А пожди но! НВолын. у. Чи зараз, чи пождавши поїдеш? НВолын. у.
Поже́вріти, рію, єш, гл. Потлѣть нѣкоторое время (о горящихъ угляхъ).
Поже́га, ги, ж. = Пожежа. Щог. В. 32. Левка на пожезі не було. О. 1862. VIII. 10.
Поже́д, жду́, м. Процентъ. Угор.
Поже́жа, жі, ж. Пожаръ. Як пчоли сняться, то буде пожежа. Чуб. I. 90. Уже хати братів хуторянців в пожежі палали. Мет. 436.
Поже́жний, а, е. 1) Пожарный. 2) Страховой. Тут би саме їхать по нову хату, по дерево на клуню та ставить, поки ще на годині, дак коли ж нема й чутки за тії пожежні гроші. Васильк. у. 3) Поже́жна спра́ва. Пожарная команда. По великих городах до там є пожежна справа. Васильк. у.
Пожемчужи́ти, жу́, жи́ш, гл. Покрыть жемчугомъ. Голубонько мій, коли б же ти жив, я б твої крила позолотила, я б твої пір'я пожемчужила. Чуб. V. 346.
Пожени́ти, ню́, ниш, гл. Поженить. Старий поженив усіх синів. Грин. II. 343. От царівні він так уподобався, що й поженили їх. Рудч. Ск. II. 13.
Пожени́тися, нимося, теся, гл. Жениться (о многихъ); вступить въ бракъ. Ну, тепер ми всі поженились, — як би нам шуряка оженить. Рудч. Ск. I. 86. От поженились вони собі (дівка й парубокъ). Чуб. II. 546.
Пожениха́тися, ха́юся, єшся, гл. Поухаживать. Чуб. V. 109. Подивись, оглянься, який же я вдався! Хиба даси півталіра, щоб поженихався. Нп.
Поже́рач, ча, м. Обжора.
Пожере́битися, бимося, теся, гл. Ожеребиться (о многихъ).
Поже́рти. См. Пожирати.
Пожи́ва, ви, ж. 1) Пища. Хиба се ти даєш поживу леву і левенят годуєш у пустині? К. Іов. 87. 2) Пожива. Літ з десять був у нас суддею Глива… Да, знаєш, захотів на лакомий кусок, в Полтаву перейшов: там, кажуть, є пожива. Греб. 385.
Пожива́ння, ня, с. 1) Житье. Нехай має в чужій землі добре поживання. Котл. МЧ. 426. Дуже бідно живуть. Я далекий їх родич і знаю їх бідне поживання. Котл. НП. 389. 2) Потребленіе. На, кажу, братіку мій! нехай тобі на добре поживання будуть (гроші). МВ. I. 31.
Пожива́ти, ва́ю, єш, сов. в. пожи́ти, живу́, ве́ш, гл. 1) Жить, поживать, пожить. Та буду без отця й без матері поживати. Чуб. V. 646. Я ще хочу на світі пожити. Мет. 95. 2) Ѣсть, съѣсть. Стали ми хліба-соли поживати. АД. I. 181. Дай, Боже, пожити з жінкою і з дітками на тарілочці. Мнж. 80. 3) Потреблять, потребить, пользовать, воспользоваться. Скупий складає, а щедрий поживає. Ном. № 4669. Поживе добро чесно. Шевч. Краще… чесно заробляти й поживати. Мир. ХРВ. 349. Узяв моє власне та і не віддає, — Бог із ним — хай собі пожива. Новомоск. у. Як умру, дак худобу поживе чорт знає хто. Борз. у. 4) Пожи́ти сме́рти. Умереть. Таки ж бо я Рузю люблю, хоч смерти пожию. Чуб. V. 143. З його рук пожила смерти. Св. Л. 323.
Поживи́тися. См. Поживлятися.
Поживлі́ння, ня, с. Пища. Узяти якогось покарму, поживління. Гн. I. 88.
Поживля́ти, ля́ю, єш, гл. Питать. Молитвами душу поживляти. К. Гр. Кв. 11.
Поживля́тися, ля́юся, єшся, сов. в. поживи́тися, влю́ся, вишся, гл. Поживляться, поживиться; пропитываться, про-
