фарби… з того, що бачили перед собою. Левиц. Світогл. 11.
Поети́чність, ности, ж. Поэтическія свойства, поэтическое. К. ХП. 23. Левиц. Пов. 268.
Пое́тів, това, ве. Принадлежащій поэту. Душа поетова святая. Шевч. 561.
Пое́тка, ки, ж. Поэтесса. Желех.
Поєди́ні, нар. Наединѣ. Шо ж він заходивсь корити нас при всіх: лучче б він казав нам поєдині, ніж страмити так. Павлогр. у.
Поєди́нок, нка, м. 1) Хозяинъ, имѣющій только одну пару воловъ. КС. 1901. III. 143. 2) род. пад.: поєди́нку. Поединокъ. Запорожці, скоро було заспорять, зараз на поєдинок на пістолети. ЗОЮР. I. 302. Поганський царь летит вже кілканайцять миль до мене на поєдинок. Драг. 316.
Поєди́нцем, нар. Поодиночкѣ.
Поєдна́ння, ня, с. 1) Примиреніе. 2) Договоръ, соглашеніе. Повернувсь додому і почав підводити своїх двох грошовитих знакомих (на гуртові гроші торгувати.)… Порадились сябри проміж себе і згодились на таке поєднання. Чуб. II. 664.
Поєдна́ти, на́ю, єш, гл. 1) Соединить. В неволі, в самоті немає, нема з ким серця поєднать. Шевч. 584. 2) Примирить. Поєднає з недолею і з людьми. Шевч. 338. 3) Договорить, нанять. Так він то позвав Кузьму Трохимовича та й поєднав його, щоб списав йому салдата. Кв.
Поєдна́тися, ня́юся, єшся, гл. 1) Подружиться, сойтись, соединиться. Зібралися: старий, малий, убогий, багатий, поєднались, — дожидають великого свята. Шевч. 150. 2) Условиться, договориться. Шевч. 104.
Поєзуї́тити, ї́чу, тиш, гл. Сдѣлать подобнымъ іезуиту. Поєзуїчене шляхетство. К. ЦН. 240.
Пожада́ння, ня, с. Пожеланіе, желаніе.
Пожада́ний, а, е. Желанный.
Пожада́ти, да́ю, єш, гл. Сильно пожелать.
Пожада́тися, ється, гл. безл. Пожелаться. Ходив (чумакувати), коли йому пожадається, не поспішаючись. МВ. II. 75.
Пожа́дливий, а, е. Завистливый, жадный.
Пожа́дливість, вости, ж. Вожделѣніе, похоть, жадность. Левч. 38.
Пожакува́ти, ку́ю, єш, гл. Разорить, разграбить, расхитить. Не може ніхто худоби сильного пожакувати. Єв. Мр. III. 27. Пожакувати всі крамні комори. К. ПС. 102.
Пожали́ти, лю́, ли́ш, гл. Пожалить, изжалить. Як би на кропиву не мороз, вона б всіх людей пожалила. Ном. № 3825.
Пожа́лити, лю, лиш, гл. Пожалѣть. Пожаль мене, милий Боже, що я молоденька. Чуб. V. 831.
Пожа́литися, люся, лишся, гл. 1) Сжалиться надъ кѣмъ; пожалѣть кого. Ой пожалься, милий Боже, дівчиноньки молодої. Мет. 260. 2) Пожалѣть чего. Пожалься, Боже, собаці білого хліба. Ном. № 10780.
Пожалі́ти, лі́ю, єш, гл. Пожалѣть. Він пожалів мене вбить, да й одвіз в ліс. Рудч. Ск. I. 25.
Пожалкува́ти, ку́ю, єш, гл. Пожалѣть. Коли б то він схаменувся та покинув так робити… та пожалкував би моїх слізочок. Кв.
Пожалкува́тися, ку́юся, єшся, гл. Пожаловаться. Панночка пожалкувалась на тебе старий. МВ. (О. 1862. III. 43).
Пожа́лувати, лую, єш, гл. 1) Приласкать, привѣтливо обойтись. Побить, то й аби хто знайдеться, от инше діло пожалувать. Ном. № 4072. Вона ж мене пожалує, як свою дитину. Чуб. V. 455. Пожалуй же, Марусенько, молодицю, вклонися, і пошануй. МВ. I. 17. 2) Пожалѣть. Мале пожалуєш, велике втеряєш. Чуб. I. 293. Нічого не пожалую, усе віддам, що в мене є. Шевч. 301. Як припало до лишенька, — купи, мамо, женишенька! Не пожалуй копи грошей, щоб чорнявий та хороший. Нп.
Пожа́р, ру́, м. Пожаръ. Викресали вогню із ружини да й пустили пожар по долині. Чуб. V. 850. На пожа́р спуска́ти. Сжигать. А галеру на пожар спускали. АД. I. 219. Въ пѣсняхъ иногда въ значеніи выжженнаго мѣста: Біжить-підбігає, чорний пожар під білі ноги підгортає. АД. I. 114. Ум. Пожа́рець, пожа́речок. А взяв же його (бранця) по пужарові, — чорний пужарець ніженьки коле. АД. I. 24. Да повів же його да пожаречком. АД. I. 26.
Пожари́на, ни, ж. Пожарище. Ой так на чужині, як на пожарині, ніхто не пригорне а в лихій годині. Чуб. V. 323.
Пожари́ще, ща, с. = Пожарина. Полилися ріки крови, пожар погасили, а німчики пожарище й сиріт поділили. Шевч. 237.
Пожа́рка, ки, ж. Пожарная машина. Лохв. у.
