Зозуля́стий, а, е. Пестрый, въ черныхъ и бѣлыхъ пятнышкахъ. Козел. у. Уже зозуляста курка не дурно мов півень співає. Хата, 67.
Зозу́лячий, а, е. Кукушкинъ, свойственный, принадлежащій кукушкѣ.
Зойк, ку, м. Вопль, стенаніе, стонъ. А у касарні гомін, зойк. Федьк. Пов.
Зо́йкати, каю, єш, одн. в. зо́йкнути, ну, неш, гл. Вопить, стонать, застонать. Желех.
Зоклю́чений, а, е. Загнутый крючкомъ. Дзюбак зоключений у орела. Вх. Лем. 420.
Зо́кола, нар. Снаружи. Мнж. 181.
Зола́, ли́, ж. 1) Зола. Лучче їсти хліб з золою, та не жити з чужиною. Ном. № 14198. 2) Щелочь. 3) Сырой холодный вѣтеръ осенью или весной. Вітер з золою. НВолын. у.
Зо́лза, зи, ж. Железа. Вх. Пч. I. 14.
Зо́ливо, ва, с. Букъ, бученье, щелоченье. Попілу тра на золиво; з гречаної соломи попил добрий до золива. Каменец. у.
Золи́ти, лю́, лиш, гл. 1) Бучить, щелочить. Вас. 169, 157. Золиш полотно. Грин. I. 17. 2) Грызть голову. Мир. Пов. II. 48. Золить тебе, та й золить (жінка); доки ти мене золитимеш? Канев. у.
Золи́тися, лю́ся, лишся, гл. Бучиться, щелочиться. „Золись-золись! на більш не надійсь! (як золять плаття). Ном. № 13384.
Золі́льник, ка, м. Большой горшокъ для бученья, щелоченья. Вас. 181. Сим. 130.
Золі́нний, а, е. Относящійся къ бученію. Аф. 460.
Золі́нник, ка, м. = Золільник. Аф. 460. Ум. Золі́нничок.
Золова́то, нар. Пасмурно, холодно и вѣтряно. Загонь вівці, бо на дворі золовато. Острож. у.
Золота́вий, а, е. Золотистый. Прегарні золотаві сни. Млак. 95.
Золотаре́нко, ка, м. Сынъ золотыхъ дѣлъ мастера.
Золотари́ха, хи, ж. Жена золотыхъ дѣлъ мастера. Желех.
Золотарівна, ни, ж. Дочь золотыхъ дѣлъ мастера. Желех.
Золота́рь, ря́, м. 1) Золотыхъ дѣлъ мастеръ. Золотарь, золотарик, скуй мені персник. Чуб. III. 394. Сусіди кажуть, що нема вдома, що пішов до золотаря. Чуб. III. 326. 2) Насмѣшливое названіе очистителя отхожихъ мѣстъ. Харьк. Ум. Золота́рик.
Золота́стий, а, е. Золотистый. Не ховайсь, моя рибонько золотастая. Г. Барв. 74.
Золоте́ць, тця́, м. Червонецъ. То ж не піп купував і не дяк торгував, а чернець-молодець та за свій золотець. Грин. III. 552.
Золоти́й, а́, е́. 1) Золотой. Ой іскиньте золот перстінь із мизинця з пальця. Мет. 19. З золотими перснями на руці. МВ. II. 31. 2) Золотого цвѣта; золотистый. Золота бджілка над квіткою в'ється. Хата, 2. Ум. Золоте́нький, золоте́сенький. Стрів мене козак молоденький, схопив з мене вінок золотенький. Чуб. III. 170.
Золоти́й, то́го, м. = Злот. Купи мені, моя мати, за копійку голку, за чотирі золотії червоного шовку. Мл. л. сб. 304.
Золоти́ло, ла, с. Матеріалъ для позолоты: краска, шумиха и пр. Гол. IV. 402.
Золоти́ти, чу́, тиш, гл. Золотить, позлащать. Федьк. I. 79. Сонечко гай золотило. Шевч. 410.
Золоти́тися, чу́ся, тишся, гл. Позлащаться; казаться золотымъ. Ще сонечко не піднялось, хмарний Кавказ не золотився. Мак. Г. 37.
Золоті́сінький, а, е. Совершенно золотой. Употр. какъ ласкательное. Моя матінко, моя золотісінька! Мил. 200.
Золоті́ти, ті́ю, єш, гл. 1) Блестѣть какъ золото. На токах золотіють скирти. О. 1861. XI. 100. Глина така жовта, аж золотіє. Волч. у. 2) Обогащаться. Доля йому щиро служила, — так і золотів, так і золотів. МВ. I. 65.
Золотко́вий, вого?= Злот? Не хочу я червоного, дайте мені золоткового (о деньгахъ). Чуб. IV. 198.
Золотни́к, ка́, м. 1) = Золотарь 1. Ой ходімо ж ми до ковальчика, до ковальчика, до золотника, покуймо ж собі мідяні човна, мідяні човна, золоті весла. АД. I. 1. 2) Раст. а) Potentilla tormenloides. Вх. Пч. I. 12; б) Geranium sanguineum. Шух. I. 21. 3) Золотникъ. Лихо приходить пудами, а сходить золотниками. Ном. № 1968. 4) Матка. Желех. Примовляння, як підбірають животи, коли осунуться: „Золотий золотничку, стань собі на містечку; де поставив тебе отець і мати, тут тобі довіку стояти“. Грин. II. 17. Ум. Золотничо́к.
Зо́лото, та, с. Золото. Гліб. 30. Князі, що золотом чертоги і сріблами світлиці
