Зграсува́ти, су́ю, єш, гл. Уничтожить до основанія. Аф. 451.
Згра́я, ра́ї, ж. Толпа, скопище; шайка. К. Досв. 82. За ним, було, ціла зграя людей: і охотничі, і псарі, і доїжджачі. Рудч. Ск. II. 202. Кидав п'яній зграї золоті червінці. Мир. ХРВ. 92.
Згре́бло, ла, с. Скребница.
Згребти́, ся. См. Згрібати, ся.
Згриз, зу, м. згри́за, зи, ж. = Згризота. Вх. Зн. 21. Вх. Лем. 418.
Згриза́ти, за́ю, єш, сов. в. згри́зти, зу́, зе́ш, гл. 1) Сгрызать, сгрызть. Там його лисиці і згризуть на смерть. Рудч. Ск. 133. 2) Изгрызать, изгрызть.
Згризо́та, ти, ж. = Гризота 1. Не лежала ні дня, ні години: лиш сухоти да згризоти на личку змарніли. Чуб. V. 210.
Згри́зти. См. Згризати.
Згріба́ти, ба́ю, єш, сов. в. згребти́, бу́, бе́ш, гл. Сгребать, сгресть.
Згріба́тися, ба́юся, єшся, сов. в. згребти́ся, бу́ся, бе́шся, гл. 1) Быть сгребаемымъ, сгребаться, сгрестися. Чоловікові коситься легко, утроє само ляга, само і згрібається, само і в'яжеться. Мнж. 127. 2) Быть въ силахъ грести. Бач, який вітер, як грає Дніпро, — тепер не згребешся. Черк. у.
Згрібни́й, а, е. О полотнѣ: болѣе толстое. Полотно грубше називаєся згрібне́, а тонше чесане. Шух. I. 259.
Згріб'я, б'я, с. Пакля, охлопки (болѣе грубые). Вх. Уг. 249.
Згрі́зна, нар. Грозно. Не говоріть згрізна до мене. Г. Барв. 344.
Згрі́зність, ности, ж. Строгій видъ. Старшині тра згрізність мати. НВолын. у.
Згрізну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Строго прикрикнуть, погрозить. О. 1861. X. 39. Згрізнувсь пан на Кирика, тупнувши ногою: „А ти, каже, плут, п'яниця! я въ тебе слугою?“ ЗОЮР. II. 86.
Згрі́ти, рі́ю, єш, гл. Согрѣть. Та не вітер його не звіє, ні сонце його не згріє. Грин. III. 488.
Згріша́ти, ша́ю, єш, сов. в. згріши́ти, шу́, ши́ш, гл. Согрѣшать, согрѣшить. Чоловік що ступить, то згрішить. Ном. № 99. Коваль згрішив, а шевця повісили. О. 1862. X. 34.
Згрома́джувати, джую, єш, сов. в. згрома́дити, джу, диш, гл. Сгребать, сгресть, собирать, собрать. Він згромадив усі води у моря великі. К. Псал. 74.
Згрома́джуватися, джуюся, єшся, сов. в. згрома́дитися, джуся, дишся, гл. Сгребаться, сгрестись; собираться, собраться. Звелить — і суд згромадиться на злого. К. Іов.
Згроши́ти, шу́, ши́ш, гл. Обратить въ деньги. Як їхатимуть вже відсіль на Капказ на житло, то сей садок згрошять. Черк. у.
Згрузи́ти, жу́, зи́ш, гл. — доро́гу. Размокшую отъ дождя дорогу испортить ѣздой, ходьбой. Так згрузять дорогу, що треба бичувать, щоб витягти воза. Черк. у.
Згрязи́ти, жу́, зи́ш, гл. = Згрузи́ти. Згряжена дорога. Черк. у.
Згу́ба, би, ж. 1) Потеря. Чия згуба, того гріха повна губа. Ном. № 7452. 2) Гибель, погибель. Оцей дощ — згуба. НВол. у. На згубу людей не можно в завод гнати. НВолын. у. Це він робе мені на сухоту та на згубу. НВолын. у.
Згуби́ти, блю́, биш, гл. 1) Потерять. Лучче з розумним двічи згубити, як з дурнем раз найти. Пос. 2) Погубить. Ой стій, не топися, марне душу згубиш. Чуб. V. 212.
Згуби́тися, блю́ся, бишся, гл. Потеряться. Лихе не згубиться. Ном. № 3229.
Згу́бний, а, е. Гибельный.
Згу́да, ди, ж. Осмѣяніе, посрамленіе. Закохався я тяжко в тобі. Тепер я готов присягати, що не вийду з тої хати; нехай ведуть мене на згуду, а без тебе жити я не буду. Нехай мене виганяють, кийом боки облатають, а я буду з того сміятись. Грин. III. 159.
Згук, ку, м. Звукъ. КС. 1882. IV. 166.
Згукну́ти, ну́, не́ш, гл. 1) Крикнуть. Що ж, як він згукне нам отте своє „годі!“ та й нагадувать не звелить? МВ. II. 110. 2) Позвать. Згукнув його, — він обізвався і прийшов до мене. Екатериносл. у. (Залюбовск.).
Згу́куватися, куюся, єшся, сов. в. згукну́тися, ну́ся, не́шся, гл. Перекликаться, перекликнуться. Ходять по лісу та згукуються, бо погубились. Лебед. у.
Згуля́ти, ля́ю, єш, гл. 1) Прогулять безъ работы. Увесь день робить і часиночки не згуляє. Ох рад би я, моя мати, середу згуляти. АД. I. 260. 2) Погулять. Ой ледащо невісточка, — не хоче робить: тілько спати та гуляти. Мет. 322. Скажи ти, зозуле, скажи ти, сивенька, хто в світі найлучче згуляє? Чуб. V. 487. 3) Поиграть, сыграть.
