ся, само собой, по обыкновенію. Звичайно, крадене. Шевч. 585. Було, як почне хто казку казати, звичайно про змія, то так його наче і ввижаю перед себе. Рудч. Ск. I. 130. Ум. Звичайне́нько. Бабуся йому на те звичайненько одмовила. МВ. (О. 1862. III. 55).
Зви́чений, а, е. Пріученный. У неї погано діти звичені. Черниг. у. Вони до сього звичені. МВ. (О. 1862. III. 52).
Зви́чити, чу, чиш, гл. Пріучить. Це ви так цуцика до рук звичили. Лебед. у. Звичили корову доїтися на налигачі. Борз. у. То він звичений так. Черк. у.
Зви́читися, чуся, чишся, гл. Пріучиться, привыкнуть. Щипне або штовхне стиха… та й сама почервоніє, як жар, — засоромиться. Поки ж тільки не звичилася; а як оговталась, обжилася, то пізнали ми тоді, де воно в світі лихо живе. МВ. (О. 1862. III. 41).
Зви́чка, ки, ж. Привычка. Така звичка бісова. Мир. Пов. I. 116.
Зви́чме, нар. = Звичайно 3. Звичме, московська напасть. Ном. № 847.
Зви́чний, а, е. 1) Привычный. До роботи не звичний. Рудч. Ск. II. 62. 2) Обычный. Кожне стало оглашати звичний подарунок (на весіллі). Мкр. Н. 37.
Зви́чно, нар. 1) Привычно. 2) Обычно, въ обычаѣ. К. ЦН. 301.
Зви́ш, нар. Выше; свыше.
Зви́шки, нар. Высотой.
Зві́д, зво́ду, м. 1) Уничтоженіе, разореніе. Так їм на звід пішлось; не один пан у нас звівся; поживе оце, поживе, та й спустує, бур'яном поросте й двір. 2) Обманъ. Чи її щиро любиш? Бо як єї держиш у зводі, долю її загубиш. Гол. III. 392. 3) Очепъ (въ колодезѣ). Ой у полі криниченька на чотирі зводи. Чуб. V. 102. 4) Родъ ловушки съ пружиной для ловли лисицъ, волковъ и пр. Шух. I. 237.
Зві́дати, ся. См. Звідувати, ся.
Зві́ди, дів, м. мн. Вывѣдки, развѣдки. Піти на звіди. Аф. 449.
Зві́дки, зві́дкі́ль, звідкіля́, нар. Откуда. Звідки тебе, серце, виглядати? Лавр. 39. Хилилися густі лози, звідкіль вітер віє. Чуб. V. 240. Хто він такий і звідкіля він? Рудч. Ск. II. 20.
Звідко́ли, нар. Съ какихъ поръ. Желех.
Зві́дник, ка, м. Обманщикъ.
Зві́дниця, ці, ж. Обманщица.
Звідні́ти, ні́ю, єш, гл. Сдѣлаться водянистымъ такимъ образомъ, что вода отдѣлится отъ всего прочаго (въ кушаньяхъ и пр.). Кутя звідніла через те, що в хаті держали, у теплі. Новомоск. у. Не бери ямою капусти, бо звідніє. Черк. у.
Звідня́, ні, ж. 1) Очная ставка. Чи то раз звідня ця була? НВолын. у. 2) Обманъ.
Зві́дси, зві́дсі, зві́дсі́ль, звідсіля́, нар. Отсюда. Шкода ж тя, козаче, звідси відсилати. Гол. I. 104. Іди собі звідсі! Рудч. Ск. I. 70. Пусти мене звідси додому на Вкраїну. Чуб. V. 344.
Звідо́млення, ня, с. Отчетъ. Записано (въ Кіевск. губ.?) проф. А. Е. Крымскимъ въ фразѣ: Пішов на звідомлення до хазяїна. Літер.-наук. Вістник. 1901, X, 46.
Звідта́м, зві́дти, зві́дті́ль, звідтіля́, нар. Оттуда. Як я звідтам повертався, послухайте, з ким пізнався. Грин. III. 611. Це все вислухав, що його тітка говорила, та швидче звідти. Рудч. Ск. II. 94. Та не звідтіль місяць сходе, звідкіль ясна зірка. Чуб. V. 675. Син узяв, вив'язав звідтіля невістку, а ув'язав сучку. Рудч. Ск. I. 16.
Зві́дувати, дую, єш, сов. в. зві́дати, даю, єш, гл. Узнавать, узнать. Будемо питати а звідувати. Гол. II. 49. Піду звідаю, чи піп дома. Каменец. у. Як звідаєш, то зміряєш. Ном. № 6831.
Зві́дуватися, дуюся, єшся, сов. в. зві́датися, даюся, єшся, гл. Узнавать, узнать, освѣдомляться, освѣдомиться, разспрашивать. Не звідаєшся, що мя болить, а ся звідаєш о товарі. Гол. I. 141. Сидять ткачі на варштаті, звідуються о свім браті. Гол. I. 207.
Звідукі́ль, нар. = Звідколи. Дивись же ти, звідукіль його нема: пішов — ше сонечко не сідало, а й досі нема. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.
Звідусі́ль, звідусіля́, звідусю́ди, нар. Со всѣхъ сторонъ, отовсюду. Який тепер чорт скаже тобі ясно, коли звідусюди нахмарило? К. ЧР. 239.
Зві́дци, звідці́ль, звідціля́, нар. = Звідсіль. Ой звідци гора, а звідти друга. Чуб. V. 230. Як я маю, козак Нечай, звідціль утікати, славу свою козацькую під ноги топтати. Макс.
Звізда́, ди́, ж. Звѣзда. Аби місяць на мене світив, а звізди хоч і так. Ном. № 5422. Ум. Зві́здочка.
Звізда́рь, ря́, м. Астрономъ. Вх. Лем. 418.
Звізда́тий, а, е. Звѣздообразный. Желех. Звізда́ті дропачки́ и пр. Родъ вышив-
