рий полагається запорожцям. Грин. III. 521. Чи усім сватового хліба достало? — Ні, ще запорожцям не давали. Маркев. 133. Ой ви, славні запорожці, не лякайтеся, за пороги, за високі не ховайтеся! Просимо вас до хати короваєм дарувати. Св. п. КС. 1883. II. 399.
Запоро́жецький, а, е. = Запорожський. Се все були запорожецькі землі. О. 1862. V. 101. Земля, мати, земля, мати, запорожецькая. Чуб. V. 951.
Запоро́жжя, жя, с. 1) Запорожье. Славний козак Максим Залізняк, славнішеє запорожжя! Ном. № 674. 2) На свадебномъ пиршествѣ посѣтители, стоящіе за порогомъ хаты, — они получаютъ свою часть при раздѣлѣ коровая. На запорожжє (коровай) подають тречі. Грин. III. 437.
Запорожни́ти. См. Запорожнювати.
Запоро́жнювати, нюю, єш, сов. в. запорожни́ти, ню́, ни́ш, гл. О посудѣ, мѣшкѣ, вообще о какомъ-либо вмѣстилищѣ: занимать, занять чѣмъ. Не запорожнюй миски, бо вона не наша.
Запоро́жський, а, е. Запорожскій. Що дід, а що жид, а що й запорожський козак. Ном. № 7919.
Запоро́жчик, ка, м. Запорожскій козакъ. Чи заступляться ж то за хрещений люд наші запорожчики? Стор. МПр. 50.
Запоросі́ти, сі́ю, єш, гл. О свиньѣ: забеременѣть. Тричи инча свиня на рік запоросіє. Черниг. у.
Запоро́ти, рю́, реш, гл. 1) Распороть. 2) Но́сом запоро́ти зе́млю. Упасть ничкомъ, уткнувшись носомъ въ землю. Добре його приняв, що аж носом запоров землю. Ном. № 4173.
За́пороток, тка, м. Яйцо-болтунъ, изъ котораго не можетъ вывестись цыпленокъ. Мнж. 117.
Запоро́ха, хи, ж. Пылинка, попавшая въ глазъ. Запорохою в оці муляє. Константиногр. у. Й Солоха не запороха. Ном. № 13222.
Запороши́ти, ся. См. Запорошувати, ся.
Запоро́шувати, шую, єш, сов. в. запороши́ти, шу́, шиш, гл. 1) Начинать, начать пылить, сыпать (о снѣгѣ и пр.). Сніг то запорошить, то перейде, то знов запорошить. МВ. (О. 1862. I. 92). 2) Запыливать, запылить, запорошить. Перед нею став і сам Опанас, але не запорошеним ратаєм. Г. Барв. 347. 3) О глазѣ: засорять, засорить. Не дивись високо, бо запорошиш око. Ном. № 2551.
Запоро́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. запороши́тися, шу́ся, шишся, гл. 1) Пылиться, запылиться. 2) О глазѣ: засориться.
Запороща́ти, щу́, щи́ш, гл. 1) О дождѣ: застучать каплями. Дощ у вікно запорощав. 2) Заговорить быстро. На його грізно закричала, залаяла, запорощала. Котл. Ен. III. 59.
За́порток, тка, м. = Запороток. Употребляется какъ бранное слово въ приложеніи къ дѣтямъ и въ смыслѣ заморышъ. Мир. ХРВ. 26.
Запоручи́ти, чу́, чиш, гл. Поручить.
Запоря́д, нар. Одинъ за другимъ. Вх. Лем. 416.
Запоряди́ти, джу́, ди́ш, гл. — запоря́док. Распорядиться. Вх. Зн. 20.
Запорядкува́ти, ку́ю, єш, гл. Начать распоряжаться.
Запосіда́ти, да́ю, єш, сов. в. запосі́сти, ся́ду, деш, гл. Завладѣвать, завладѣть, занять. Молодий богослов запосів парахвію, що митрополіт зоставив за моєю дочкою. Рк. Левиц.
Запосу́дити, джу, диш, гл. Занять чѣмъ. Запосужена та бочка буряками. Черк. у.
Запосяга́ти, га́ю, єш, сов. в. запосягти́, гну́, неш, гл. = Засягати, засягти. Показує хлопчика гарненького та сліпенького на обидва ока — і воно само одно очко кіхтиком продирає, щоб світу божого запосягти. Г. Барв. 513.
Запоти́лишник, ка, м. Подзатыльникъ.
Запохму́рений, а, е. Нахмуренный, мрачный. Вх. Зн. 20.
Започа́ти. См. Започинати.
Започина́ти, на́ю, єш, сов. в. започа́ти, чну́, не́ш, гл. Начинать, начать. Мусимо, любі земляки, заходитись укупі всі живі коло тієї праці, що започали наші предки. К. ХП. 134.
Започи́ти, чи́ну, неш, гл. Отдохнуть.
Запошива́ти, ва́ю, єш, сов. в. запоши́ти, ши́ю, єш, гл. Запошивать, запошить. Одна шила, друга запошивала. Мнж. 150.
Запоя́сник, ка, м. Запоясный ножъ, кинжалъ. Блиснув перед очима турецьким запоясником. К. ЧР. 158.
Запра́ва, ви, ж. 1) Запросъ (при пропродажѣ). 2) Начинаніе, приготовленіе къ чему, матеріалъ для чего-либо приготовленный. Пропала вся заправа! Черном. І
