задержаться, замѣшкаться изъ-за этого. Вх. Зн. 18.
Загуркота́ти, чу́, чеш и загуркоті́ти, чу́, ти́ш, гл. 1) Загремѣть раскатами. Ком. II. 34. Буря повстала, загуркотіло. Мет. 58. 2) Застучать, загремѣть. Гур! гур! гур! щось страшно загуркотіло по-під вікнами й стихло. То підкотилась карета. Левиц. Пов. 317. Заскреготали зубами відьми й загуркотіли з хати. Грин. I. 68.
Загурча́ти, чу́, чи́ш, гл. 1) Загремѣть, застучать, затрещать, почти то-же, что и загуркоті́ти 2; иногда просто зашумѣть сильно. Зашумить садок, стемніє світ і загурчить дощ об землю. МВ. (О. 1862. III. 42). 2) Упасть, скатиться съ шумомъ, стукомъ, а иногда и просто упасть съ высоты. Так він і загурчав з кручі!
Загуря́ти, ря́ю, єш, сов. в. загу́рити, рю, риш, гл. Занимать, занять, развлекать, развлечь чѣмъ-либо, напр. разговорами, заставивъ забыть прежнее. Загури́ дитину. Вх. Зн. 18.
Загуря́тися, ря́юся, єшся, сов. в. загу́ритися, рюся, ришся, гл. Развлекаться, развлечься чѣмъ-либо и забыть о нужномъ, задержаться, замѣшкаться изъ-за этого. Вх. Зн. 18.
Загуса́ти, са́ю, єш, сов. в. загу́снути, ну, неш, гл. Сгущаться, сгуститься. Насипала багато води, а мало борошна, та мішала, мішала, а воно не загуса. Грин. II. 164. Як загусне глина, тоді не зробиш горщика. Канев. у. На чуже пшінце горшка не підставляй, бо кипітиме, кипітиме, та й не загусне. НВолын. у.
Загусти́, гуду́, де́ш, гл. 1) Загудѣть. Під землею щось загуло страшно. ЗОЮР. II. 31. Загула Хортиця з Лугом: „чую, чую!“ Шевч. 57. А загув — аж сумно слухати — неначе бугай у болоті. Рудч. Ск. I. 64. Мов дзвони, загули кайдани на неофітах. Шевч. 611. 2) Упасть съ большой высоты (подразумѣвается: съ гуломъ). Так з конем і загув у провалля. Вообще куда нибудь съ силой, съ гуломъ двинуться, броситься, напр. въ сказкѣ: Одну овечку хіп за ніжку та у лантух, — так уся отара і загула туди. Мнж. 55. Була ложка, помело, та й те з дому загуло. Нп. Г. Барв. 288. Отсюда: Було́, та загуло́, равносильно русскому: было, да сплыло. 3) О голубяхъ: заворковать. Ходить голуб коло хати сивий волохатий, як загуде жалібненько, — на серцю тяженько. Мет. 11.
Загу́тати, таю, єш, гл. 1) Ошеломить, оглушить. Желех. 2) Укротить, угомонить. Желех.
Загу́татися, таюся, єшся, гл. Зазѣваться; забыть объ окружающемъ при видѣ чего. Загутався, як таку красоту побачив. Вх. Зн. 19.
Заґа́вити, влю, виш, гл. — кого́. Отвлечь вниманіе чье. Я (злодій) піду їх заґавлю,.. ти і бери. Мнж. 110.
Заґа́витися, влюся, вишся, гл. Зазѣваться, засмотрѣться. Мнж. 29.
Заґвалтува́ти, ту́ю, єш, гл. Поднять шумъ, крикъ. Заґвалтувало село від краю до краю. Мир. ХРВ. 249.
Заґеґота́ти, ґочу́, чеш, гл. Закричать (о гусяхъ). Гуси по ставах заґеґотали. Г. Барв. 544.
Заґедзе́лити, лю, лиш, гл. Понести чепуху.
Заґе́дзкатися, каюся, єшся, гл. 1) = Задрочитися. 2) Закапризничать.
Заґе́лґати и заґе́лкати, ґаю (каю), єш, гл. Закричать (о гусяхъ, индѣйскихъ пѣтухахъ). Аф. Заґелкали гуси. Шевч. II, 35. Заґелкали мов индики. Мир. ХРВ. 98.
Заґеро́вувати, вую, єш, сов. в. заґерува́ти, ру́ю, єш, гл. 1) Загинать, загнуть. Почали заґеровувати ногу за голову; аж кістки їй тріщать, а вона її суверделить угору. Грин. II. 167. 2) Запрашивать, запросить дорого. Заґерував ти з його багато. Лохв. у.
Заґерґота́ти и заґерґоті́ти, ґочу́, чеш и тиш, гл. = Заґелкати.
Заґрундзьо́вувати, вую, єш, сов. в. заґрундзюва́ти, дзю́ю, єш, гл. Завязывать, завязать узломъ такъ, что трудно развязать. Черк. у.
Заґу́дзлити, лю, лиш, гл. Завязать узелъ. Вх. Лем. 415.
Зад, ду, м. 1) Задъ, задняя часть. 2) Задъ; задница. Голова — кість, а зад, вибачте, м'ясо: в голову цілують, а в зад б'ють. Ном. № 1288. Ум. Задо́к, задо́чок.
Зад, нар. Вслѣдъ за, позади. Я вскочив у хату зад їх; вона вже лежала на лаві. Екатер. у.
Зада́ва, ви, ж. 1) = Кужба. Вас. 147. 2) Рычагъ для зажиманія дерева при увязкѣ его на саняхъ для перевозки. Миргор. у. Слов. Д. Эварн.
Задава́ти, даю́, єш, сов. в. зада́ти, да́м, даси́, гл. 1) Задавать, задать. Задам я тобі бурду. Ном. № 13602. 2) = Завдавати. В неволю всіх задала. Гол. I. 4.
Задава́тися, даю́ся, є́шся, сов. в. за-
