завертять в намітку. Мет. 15. 2) Завертывать, завертѣть, завинчивать, завинтить.
Заві́рчуватися, чуюся, єшся, сов. в. заверті́тися, чу́ся, ти́шся, гл. 1) Обвивать, обвить тканью, обматываться, обмотаться. З гарної дівки гарна і молодиця: гарно (в намітку, напр.) завертиться, любо подивиться. Ном. № 9004. 2) Только сов. в. закружиться, завертѣться. Коло сусіди завертівся чоловік якийсь незнайомий. Новомоск. у.
Завірю́ха, хи, ж. Вьюга, мятель. Аж гульк, — зіма впала, свище полем завірюха. Шевч. 84. Завірюха — треба кожуха. Ном. № 626. Ув. Завірю́шище.
Завірю́шливий, а, е. Вьюжный. Желех.
Завіря́ти, ря́ю, єш, сов. в. заві́рити, рю, риш, гл. Увѣрять, увѣрить. Мене завірили люде, що тебе нема вже на сім світі. Стор. М. Пр. 54.
За́віс, су, м. = Круча. Вх. Зн. 18.
Заві́са, си, ж. 1) Завѣса, занавѣсъ. Левиц. Пов. 52. У церкві на-двоє роздерлась завіса. Чуб. III. 16. Над вікнами висіли з оксамиту та ще з чогось завіси. Стор. М. Пр. 74. 2) Тесемки, которыми связывается опушка мѣховой шапки (у галицк. мѣщанъ). Шапка на завісах. Гол. Од. 19. 3) Дверная петля. 4) Родъ жерди для развѣшиванія бѣлья. Вх. Зн. 18. 5) = Завіс. Вх. Уг. 238.
Заві́сити, ся. См. Заві́шувати, ся.
Заві́ска, ки, ж. Передникъ, фартукъ. Міусск. окр.
Завіскри́тися, рю́ся, ри́шся, гл. Распустить сопли, запачкаться соплями. Прийшла Венера іскривившись, заплакавшись і завіскрившись. Котл. Ен. I. 12.
Заві́сок, ска, ж. Желѣзный брусокъ въ возу, прибитый къ плечу, чтобы колесо не терло плеча, на которомъ стоитъ ящикъ воза. НВолын. у. Рудч. Чп. 249.
Завісти́ти, щу́, сти́ш, гл. — кого́. Сообщить (кому). Думали-думали, як його лучче Катрю завістити про те, що чули. МВ. II. 138.
За́вісь, сі, ж. = Завіс. Вх. Зн. 18.
Заві́т, та и ту, м. Завѣтъ. Єв. Мр. XIV. 24. Ковчег завіта. Чуб. III. 340. А що, доню, пам'ятаєш мій завіт тобі? МВ.
Завіта́льник, ка, м. Посѣтитель. Мучать Тетяну завітальники. Хто не зайде, то все одно кажуть, що Василь до иншої ходить. Г. Барв. 541.
Завіта́ння, ня, с. Посѣщеніе, захожденіе.
Завіта́ти, та́ю, єш, гл. Посѣтить, зайти. Люде, бачивши, що вони нікуди не завітають, також одступились од них. Г. Барв. 160.
Заві́тритися, рюся, ришся, гл. Заѣхать, забраться. Нема мого панича — аж у Чернігів завітрився. Харьк.
Завітува́ння, ня, с. 1) Завѣтъ. 2) Завѣщаніе духовное. Желех.
Заві́тувати, тую, єш, гл. Завѣщать. Духом високим… жив та й нам його завітував наш батько Тарас. О. 1862. III. 25.
За́віть, ті, ж. Проволока на задникѣ сапога.
Заві́холитися, литься, гл. безл. Начаться мятели.
Заві́хтирити, рю, риш, гл. Схватиться вихремъ. Загуло, завіхтирило. МВ. (К. С. 1902. X. 155).
Завіча́ти, ча́ю, єш, гл. Предвѣщать. Ой голубе, голубе! завічаєш штось доброго для нашого молодого. Гол. IV. 438.
Заві́чно, нар. При жизни. Ірод собі завічно пекло готував. Чуб. III. 356.
Заві́шальник, ка, м. Повѣсившійся. Каменец. у.
Заві́шати, ся. См. Завішувати, ся.
Заві́шувати, шую, єш, сов. в. заві́сити, шу, сиш и заві́шати, шаю, єш, гл. 1) Вѣшать, повѣсить. Такого дітей, що й гілля не здержало б (як би завісив). Ном. № 13871. А його мила не злюбила, гей повела його въ сад та й завішала. Чуб. V. 804. 2) Завѣшивать, завѣсить; увѣшивать, увѣсить, обвѣшивать, обвѣсить чѣмъ-либо. Він усе просив завісити вікна. Левиц. Пов. 81. Купалочка з купа вийшла та й кропом очі завішала. Мет. 312.
Заві́шуватися, шуюся, єшся, сов. в. заві́ситися, шуся, сишся, гл. 1) Вѣшаться, повѣситься. Піду завішуся, нехай усі люде знають, як чумаки умірають. Гол. До осичини прийшов і завішався на осичині. О. 1861. X. 53. 2) Завѣшиваться, завѣситься, увѣшиваться, увѣситься, обвѣшиваться, обвѣситься чѣмъ-либо.
За-ві́що? За что? За-віщо він її убив?
Завіякуватий, а, е. Разгульный. Один завіякуватий чоловік та піячив у шинку. Грин. II. 171.
Заві́яти. См. Завівати.
За́вкри́(в)дно, нар. Обидно. Завкри́дно йому, що в нього нема. Каменец. у. Тому за́вкридно, що він сіяв, а той узяв хліба дві копи. НВолын. у.
Завлада́ти, да́ю, єш, гл. Завладѣть.
