Доїзди́ти, джу́, ди́ш, сов. в. дої́хати, ї́ду, деш, гл. 1) Доѣзжать, доѣхать, подъѣзжать, подъѣхать. Не доїздячи верстов зо дві чи зо три до Києва, взяли вони у ліву руку. К. ЧР. 3. Не доїздячи Солодьків, коршма стоїть. Св. Л. 169. 2) Наѣзжать, наѣхать. Ой як узяли наші чумаченьки з під байраку виходити, ой як узяли вражі здобишники частом до нас доїздити. Мет. 454. 3) Дої́хати кінця́. Насолить. А вже я тобі доїду кінця! Ном. № 3651.
Дої́льниця, ці, ж. Доильщица. Така з неї доїльниця, що боїться й до корови приступитись, а не то щоб потягти як слід. Харьк. у.
Дої́ння, ня, с. Доеніе. Зміев. у.
Дої́сти. См. Доїдати.
Дої́стися, ї́мся, їси́ся, гл. Доссориться. Зпершу почали жартувати, а потім доїлися до того, що один другому і очі захаркали.
Дої́ти, дою, їш, гл. Доить. Дівка пішла корови доїти. Рудч. Тоді іде Петрусичок, як доють овечки. Чуб. Дій ті корови, що од батька нагнала. Мет. 49.
Дої́тися, до́юся, їшся, гл. Доиться. Приспоряй, Господи, Божу росу, щоб коровки доїлися. Ном. № 11577.
Доїхати. См. Доїжджати.
До́йда, ди, ж. Охотничья собака, ищейка. Закр. Лис хвостом виляє, як дуже дойда налягає. Котл. Ен. IV. 10.
До́йка, ки, ж. Мамка, кормилица въ Угорщинѣ. Вх. Уг. 236.
Дойма́ти, ма́ю, єш, сов. в. дойня́ти, дойму́, ме́ш, гл. = Діймати.
До́йна, прил. = Дійна.
Дойни́к, ку́, м. = Дойняк. Гол.
Дойни́ця, ці, ж. = Дійниця. Мет. 212. Млр. л. сб. 269. Мет. 341. Ум. Дойничка.
Дойня́к, ку́, м. Дойный скотъ. Та ще к тому убогий: сорок тисяч дойняку, яловнику без ліку. Чуб. V. 415.
Дойня́ти. См. Доймати.
Дойня́чка, ки, ж. Коро́ва-дойнячка. Дойная корова. О. 1861. X. 133.
Дойо́к, йка́, м. = Дійка 1. Шух. I. 193, 194.
Дойти́, ду́, деш, гл. = Дійти.
Дойчити, чу, чиш, гл. Быть кормилицею, кормить грудью. Угор.
Док. См. Доки.
До́каз, зу, м. Явная улика, обвиненіе. Доказ маю, хто вкрав. Каменец. у. На кого маєте пеню, — скажіть; я брата рідного не пожалію, аби б по правді доказ був, — так сказав голова. Кв. По доказу то було трусють горілку, а нападьом справник не дозволяв трусить так здря, ні, було за це й дрюка. Харьк.
Доказа́ти. См. Доказувати.
Дока́зка, ки, ж. Оговоръ. Раз тільки був на допросі по доказці. Екатер. г.
Дока́зування, ня, с. 1) Договариваніе до конца. 2) Дѣланіе, совершеніе чего либо. 3) Попреки.
Дока́зувати, зую, єш, сов. в. доказа́ти, жу́, жеш, гл. 1) Договаривать, договорить. „Оттут з муштри виглядала, оттут розмовляла, а там.... а там.... сину, сину!..“ та й не доказала. Шевч. 69. 2) Показывать, показать, дѣлать, сдѣлать, продѣлывать, продѣлать. Котл. НП. 388. К. ЦН. 219. О. 1861. XI. 104. МВ. (О. 1862. III. 41). Дай нам, мати, доказати, що ми — рідні діти тих великих, що за правду гинули на світі! К. Досв. 33. Чого прозьба не докаже, те докажуть буки. Ном. Бачить Бог, що москаль такі штуки доказує над смертю, — велів йому іти, куди хоче. Чуб. I. 319. 3) — кому. Укорять, укорить кого; попрекать, попрекнуть; грубо говорить, грубо сказать. Коли б мені на чужині хоч одна людина, — ніхто б мені не доказав, що я сиротина. Мет. 58. Було старий і стане доказувати жінці: на яку ми його (сина) радість вигодували? Який з його хазяїн буде? Стор. I. 60. Вона мені що-дня добре докаже. Того ж бо я й тужу: твоїй матері не вгожу.... Постелю постіль — не ляже, — моєму серденьку докаже. Мет. 264. 4) Обвинять, обвинить, уличать, уличить. „Що ж роблять у Білій Церкві наші гетьмани Потоцький та Калиновський?“ — Одібрав і од їх листи: один на другого доказує, — видко, що нема між ними доброї згоди. Стор. МПр. 89. 5) Быть въ состояніи, умѣть, съумѣть сказать, разсказать, пояснить. От про камінь тіки я не докажу, чи взяв його хто, чи він там. Драг. 11. Чи на сій худобі жив, чи, може, й на другій, — сього тобі не докажу. О. 1861. X. 26.
Дока́зчик, ка, м. Уличитель. Хоть його і під суд оддадуть, та як доказчиків нема, то так він і надіється, що йому все так і минеться. Кв.
Дока́зчиця, ці, ж. Уличительница.
