Сторінка:Грінченко. Словарь української мови (1924). Том 1.djvu/270

Ця сторінка вичитана

І відповідав, кажучи: Ім'я моє легіон. Єв. Мр. V. 9. Я, молоденька, уміла відповісти. Чуб. V. 698. 2) Соотвѣтствовать. 3) Отвѣчать, быть отвѣтственнымъ, отвѣтить.

Відпові́ддя, дя, с. Слово это впервые появилось въ фальсифицированной думѣ „Битва Чигиринская“, опубликованной Срезневскимъ въ первой части „Запорожской Старины“ стр. 86 въ такой формѣ: Тільки святий Бог наших не забував, на великі зусилья на вітповітьї держав. Значеніе слова здѣсь неясно. Максимовичъ въ сборникѣ 1849 г. исправилъ: На великі зусилья, на відповідья держав (стр. 53) и далъ переводъ: отвѣтъ, отпоръ.

Відпові́дний (ній), а (я), е, (є). 1) Отвѣтный. Відповідний лист. 2) Соответственный. Як, купаючись, набереться води в ухо, то стане на одну ногу, одповідню тому ухові.... Ном. № 336.

Відпові́дно, нар. Соотвѣтственно.

Відпові́дувати, дую, єш, гл. = Відповідати. А що він відповідував? Черк. у.

Ві́дпо́відь, ді, ж. Отвѣтъ. Одповідь мав дати. Котл. Ен. IV. 48. Нам треба дати одповідь тим, що післали. Єв. І. I. 22.

Відпові́сти. См. Відповідати.

Відповісти́ти. См. Відповіщати.

Відповіща́ти, ща́ю, єш, сов. в. відповісти́ти, щу́, сти́ш, гл. Разсказывать, разсказать. Чую, що стара за мене одповіщає. МВ. I. 17. Люде всі як раз нам і відповістили. Федьк. Як почала вона говорити, то і за себе все сказала, і за нас одповістила. МВ. I. 75.

Відпозива́ти, ва́ю, єш, гл. Вернуть судомъ. Дак я оце іду позивать: може як небудь чи не відпозиваю своє. Чуб.

Відпоку́тувати, тую, єш, гл. Искупить покаяніемъ. Маруся.... подалась у черниці, щоб свій гріх одпокутувати. Г. Барв. 455.

Відполі́скувати, кую, єш, сов. в. відполоска́ти, щу́, щеш, гл. Отмывать, отмыть, полоща въ водѣ.

Відполови́нити, ню, ниш, гл. Взять чего половину. Хазяйко, дай на онучі! — Не дає.... Я найшов драночку, одполовинив собі, взяв, а то їй на пелюшки покинув. Г. Барв. 405.

Відполоска́ти. См. Відполіскувати.

Відпомина́ти, на́ю, єш, гл. Помянуть (церковнымъ поминовеніемъ). Кому се зостанеться, той і спасибі скаже, і відпоминає нас. Кв. I. 118. Умер той дід, поховали, відпоминали. Г. Барв. 196. Одпоминають попи мою душу. КС. 1882. X. 24.

Відпо́рина, ни, ж. Шестъ, которымъ отталкиваютъ неводъ на глубину. Павлогр. у. (Залюбовск.).

Відпоро́ти, ся. См. Відпорювати, ся.

Відпо́рювати, рюю, єш, сов. в. відпоро́ти, рю́, реш, гл. Отпарывать, отпороть.

Відпо́рюватися, рююся, єшся, сов. в. відпоро́тися, рю́ся, решся, гл. Отпарываться, отпороться.

Відпочива́ння, ня, с. Отдыхъ, отдохновеніе. Сами собі дали на три години відпочивання. Макс. (1849). 54.

Відпочива́ти, ваю, єш, сов. в. відпочи́ти, чину, неш, гл. Отдыхать, отдохнуть. Тоді одпочинемо, як помремо. Ном. № 10031. Ляжмо, сестро, одпочиньмо. ЗОЮР. II. 21.

Відпочи́вок, вку, м. = Відпочинок. Употр. и во мн. ч.: Поки діло кінчати, — сядьмо на відпочивки. Подольск. г.

Відпочи́н, ну, м. Отдыхъ. Карим очам спання нема, ніжкам — одпочину. Чуб. V. 577.

Відпочи́ння, ня, с. Отдохновеніе. По три поклони покладали, відпочиння мали. (Изъ фальсифиц. думы). Макс. (1849). 30.

Відпочи́нок, нку, м. = Відпочин. Рудч. Ск. II. 73. Ні сну мені, ні одпочинку. МВ. II. 14. Нема ніжкам одпочинку. Мет. 78.

Відпочи́ти. См. Відпочивати.

Відпра́ва, ви, ж. 1) Богослуженіе, служеніе. Кончилась відправа, вона (панночка) пішла з церкви. Рудч. Ск. II. 47. Попи добилися копійки і за одправи принялись. Мкр. Г. 70. Відпра́ву пра́вити, чини́ти. Служить (въ церкви). Почали велику одправу правити. Рудч. Ск. II. 31. Сліпий старець чинить у дому Божому одправу. МВ. I. 16. 2) Отпускъ. Козак молоденький о відправу просить: „пусти ж мене, пане, звідси на Волиня“. Гол. I. 104.

Відпра́вити, ся. См. Відправляти, ся.

Відправля́ти, ля́ю, єш, сов. в. відпра́вити, влю, виш, гл. 1) Отправлять, отправить, отсылать, отослать. Тяжко, тяжко мені тебе з дому одправляти. Макс. (1849). 7. Одправила-сь чесних хлопцей, та чекай донині: тепер підеш за такого, котрий пасе свині. Гол. IV. 510. 2) Разсчитывать, удалять (служащихъ).