59
та, що не відступає нашої віри, і я її не відступлю, бо то права рука наша“!
В лютім, (февралї) 1649 р. приїхали королївські посли, привезли Хмельницькому клейноти від короля й хотїли з ним умовлятись, які порядки між козаками мають бути. Але для Хмельницького тепер се вже була дрібна річ, холи він хотїв зовсїм увільнити Україну від польських панів, щоб вона й далї зісталась самостійною, окремою державою, якою стала з попереднього року, як Поляків погромлено. Він не хотїв і умовлятись з тими послами, відіслав їх нї з чим; сказав, що буде війна. Натомість вислав послів до инших держав: до Туреччини Московщини, Угорщини, Молдави, намовляючи воювати Польщу разом з Українцями.
Війна почала ся під лїто — війна велика, найважнійша, яка коли небудь досї підіймалась на Українї. І з української і з польської сторони розуміли, що се буде боротьба на житє і на смерть, буде рішатись доля України й Польщі. На Українї надднїпрянськй все, що здужало, йшло в козаки. В поміч Хмелницькому вибрав ся сам хан з усею ордою, сподїваючись великої здобичі по торішнїх побідах Хмельницького. В Польщі король зібрав полки які міг і теж сам пустивсь їх вести на козаків.
Але король був до війни нездалий, а Хмельницький — великий войовник. Іще король полків не зібрав, а Хмельницький уже обступив польське передове військо під Збаражем, на границї Волини й Галичини, й притис його так, що воно ґвалтом до короля почало кричати, аби йшов виручати. Король мусїв іти на поміч, хоч не мав іще з собою усього шляхецького війська. Але Хмельницький, довідавши ся про се, лишив частину війська під Збаражем, а сам з Татарами непомітно, серед мраки й дощу, зайшов королеви дорогу коло Зборова. Обступив його військо і почав битву. Королеви з рештою війська не було виходу. Та зрадив Хмельницького хан. Король післав до нього своїх людей та почав умовляти, аби відступив ся від Хмельницького. Обіцяв великі гроші, позволив ханови забрати скільки
