38
на радї, куди збирались усї козаки — там-же й ту старшину вибирали. Королвїської старшини — старостів[1] та панів не слухали. Кожного, хто до них приходив, приймали не питаючи ся, чий і звідки. Походами собі куди хотїли ходили: чи на Татар, чи на Турків. Тільки на короля й панів відказували та нарікали, що їх зачіпають та всякі трудности роблять. Недобрі на них були, і що далї, то більше було ворожнечі між козаками та панами.
Треба знати, що поки ті українські землі над Днїпром пусткою лежали, доти й панів там не було. Як же стало там безпечнїйше за козаками: як Татари стали рідше набігати, як настала від козаків оборона й захист, стало туди багато людей прибувати. Пішла чутка скрізь про українське дозвілє: що там землї скільки хочеш, а панів нема, сподобаєть ся — осїдай та ори, нїкого не питаючи, нїкому нїчого не платячи. Сила народу почала збігати ся з Полїся, з Волини, та осїдати в полудневій Київщинї, де тепер Біла Церква, Канїв, Черкаси, Звенигородка, Умань, та за Днїпром, де Нїжин, Остер, Переяслав, а далї й коло Лубень, Ромна, Гадяча, Полтави, де ще недавно самі порожнї пустки лежали. Тодї й пани стали зараз до тих земель цїкаві.
Почали випрошувати собі від короля ґрунти, а королї ім давали. Инші знов пригадували, що там за давнїх часів їх предків земля була, почали старі документи собі вишукувати. Инші знову починали господарити як старости та державцї королївські. Котрі люде на тих зямлях за той час посїдали, тих уважали ті пани за своїх підданих. Також і нові слободи закладали та людей з дальших країв закликали, обіцюючи свободу на довгі лїта на 10, 15, 20 і 30 лїт.
Панщини ще так від разу не важились заводити, але почали ставити панські млини, шинки, а людям заборонили варити пиво та горілку. Стали й инші податки та драчки заводити. А де народу намножилось, то й панщину потроху на них накладали. Але тодї ще до того мало де приходило. Тільки ж і на ті заходи панські, що пани їх землї присвоювали, а їх своїми підданими, кріпаками вважали, тутешнї люде дуже гнївались, між ними й козаки також.
- ↑ Старостами звались королївські правителї і державцї великих маєтностей, що королї давали їм держати до кінця їх житя.
