Сторінка:Грушевський М. Про батька козацького Богдана Хмельницького (1918).djvu/12

Ця сторінка вичитана

Юлицею йде — казав би як свиня не скребана попереду вухом веде —
То Лях до корчми прохожає
Як свиня ухо до корчми прикладає,
А слухає Лях, що козак про Ляхів розмовляє —
То Лях у корчму вбігає і козака за чуб хватає.
То козак козацький звичай знає:
То будьто до Ляха медом і оковитою горілкою припиває,
А тут Ляха за чуб хватає
І склянницею межи очі морскає
І келепом по ребрах торкає:
“Ех Ляхи ви, Ляхи, мостивиї пани!
Хотя б ви од нас ключі поодбирали
І стали над нашими домами господарями —
Хотя б ви на нашу кумпанїю не нахождали...[1]


Допікали тим Поляки всїм до живої душі, а особливо козакам, тим що в реєстрі були, і тим що тепер були виписані з нього, а давнїйше в козацтві були й до козацьких вільностий привикли. Терпіли вони до часу, але треба було тільки нагоди доброї, та чоловіка смілого, щоб їх до нового повстаня підняти.

III.
Хмельницький тїкає на Запороже.

“Ей старосто, каже, ти мій старосто Кричевський,
Коли б ти добре дбав,

  1. Подають ся усї уривки з старих дум, щоб бачити, яка память про Хмельничину була в нашім народі. З піснї слова не викинеш, тому і полишаємо не одно терпке слово, що в них стрічаєть ся.