Вступні замітки.
Ся праця має подати образ історичного розвою житя українського народу або тих етноґрафічно-полїтичних ґруп, з яких формуєть ся те що ми мислимо тепер під назвою українського народу, инакше званого „малоруським“, „південно-руським“, просто „руським“ або „русинським“. Ріжнородність сих назв не має особливого значіння, бо покриває понятє само по собі ясне; вона цїкава тільки як характеристичний прояв тих історичних перемін, які прийшло ся пережити сьому народови. Його старе, історичне імя: Русь, Русин, руський, в часи полїтичного й культурного упадку було присвоєне великоросийським народом, котрого полїтичне й культурне житє розвинуло ся на традиціях давньої Руської держави, і великоросийські полїтичні орґанїзації — як вел. кн. Володимирське і потім вел. кн. Московське уважали себе спадкоємцями, наслїдниками тої старої Руської (Київської) держави, передовсїм — наслїдком династичних звязків своїх з київською династиєю. Уже в XIV в., коли вага полїтичного житя пересунула ся в сторону великоросийську, а українське полїтичне житє концентрувало ся в західнїй Українї, в державі Галицько-волинській, — до сеї держави прикладаєть ся імя „Малої Руси“. Так Юрий-Болеслав, галицько-волинський князь, титулує себе в одній грамотї (1335 p.) dux tocius Russie Mynoris[1]. Частїйше уживаєть ся се імя в грамотах царгородського патріархату XIV в., що протиставляв тою назвою (ή Μικρὰ Ῥωσία) галицько-волинські епархії північним, московським землям[2]; може бути, що під впливом сеї церковної термінольоґії ужив сю назву і Юрий-Болеслав. Потім ся назва виходить з уживання, але коли в XVII в. укра-
Грушевський. Історія, Т. I.
- ↑ Видана в факсімілє в збірцї петерб. академії: Болеслав-Юрій II (1907), табл. IX.
- ↑ Так в грамотї цїс. Іоана Кантакузена 1347 р. — Русская истор. библіотека VI дод. 3, і в пізнїйших.
