Ярославові сини і внуки ще не розуміли ясно, куди воно йде, і з цїлої сили силкували ся позабирати землї від братів і иньшої ріднї та зєднати у одно. Старший Ярославович Ізяслав, що дістав Київ по батьку, не був на стільки проворний та вмілий, щоб взяти се дїло на себе; тому спочатку три старші брати: київський Ізяслав, як найстарший, чернигівський Святослав, мабуть найбільш енерґічний і здібний між ними, та переяславський Всеволод, хитрий і витрівалий, — спільними силами заходили ся загарбувати волости, відбираючи від молодших та слабших братів та братаничів. Та як позабирали від иньших, тодї і між ними самими почала ся боротьба. Пригода виявила, як не сильно сидить Ізяслав у власній своїй волости. і розбудила у Святослава та Всеволода охоту висадити його та подїлити ся собі його землями.
Пригода вийшла з степу. На місце Печенїгів, як я вже сказав, в наші степи прийшла орда Торків. Але се була орда слабка і на неї натискала ззаду иньша, Половецька, що скоро розгромила Торків і в 1060-х роках присунула ся до українських осель. Вже 1062 р. вона напала на Переяславщину і погромила Всеволода, а в 1068 р. прийшла знов, Всеволод, по шкодї мудрий, сим разом закликав братів в поміч; пішли всї разом на Половцїв, але ті таки їх побили і почали грабити українські землї по обох боках Дніпра. Київські люде, що ходили Всеволодови в поміч, прибігши з нещасливої битви, скликали на торговищі віче і постановили йти знову на Половцїв, що почали грабувати їх землю. Післали до князя свого Ізяслава аби дав їм коней і зброї — підуть на Половцїв. Але Ізяслав не згодив ся: мабуть бояв ся, що люде збунтують ся на нього, бо й так мабуть були на нього сердиті і чимало їх сидїло тодї поарештованих у княжім „порубі“ (вязницї). Коли на вічу сказали, що князь зброї не дає, підняло ся велике невдоволеннє на нього і на його помічника, тисяцького Коснячка (тисяцький був начальником міста, найстаршим по князеви). Одні пішли сварити ся з Коснячком, иньші побігли розбивати княжі вязницї та виручати своїх громадян, иньші знов на княжий двір та тут почали переговорювати ся з князем і боярами. В Київі сидїв тодї в неволї полоцький князь Всеслав, внук Ізяслава, сина Рогнїди, звісний як характерник і чудодій. Розгнївані на свого князя, Кияне почали вже поговорювати, що краще б їм поставити собі князем Всеслава. Почувши се бояре Ізяславові почали йому радити, аби післав кого забити Всеслава, щоб справдї не поставили його князем. Та Ізяслав побояв ся гріха. А люде, не добивши ся нїчого від князя, справдї кинули ся поруб розбивати та Всеслава визволяти. Побачивши се, Ізяслав кинув ся тїкати, а люде, визволивши Всеслава, поставили його посеред кня-
