Лїтопись оповідає, що Володимир, вернувши ся з кримського походу до Київа, казав понищити ідоли — статуї богів поганських, що стояли на горі, коло княжого двору: одні порубати, иньші спалити, а ідол Перуна казав привязати коневи до хвоста й так тягнути з гори на ріку, а люде мали йти й бити його палицями „на поруганнє“, потім вкинути в Днїпро й не давати йому нїде пристати до берега. Понищивши ідолів, казав усїм людям прийти другого дня на ріку, аби нїхто не важив ся не послухати ся. Люде посходили ся, сказали їм розібрати ся, війти до води, а попи стояли на березї й читали хрещальні молитви, і так охрещено цїле місто гуртом. Так оповідає лїтописець, і подібно справдї мусїло стати ся в Київі та по иньших більших містах; мабуть тільки не так нагло і несподївано: певно, наперед толковано все таки людям дещо про нову віру, тим більше що й перед тим були вже по більших містах священики й могли поучувати людей. Ріжні письменники, що самі мусїли ще памятати ті часи, оповідають, що тодї за Володимира охрещено „всю землю“, і де не ставало доброї волї, помогав страх: „як не з любови, то з страху хрестили ся“. За тим пішло будованнє церков, наставлювано священиків і віддавано їм дїтей в науку — „почав Володимир брати дїтей у значнійших людей і віддавати на науку книжню“, каже лїтопись. Для будови й прикрашування церков закликувано з грецьких країв всяких майстрів і мистцїв: архітектів, малярів, золотників — від них переймали їх штуки місцеві люде, і так поширювала ся візантийська штука, особливо церковна.
Розумієть ся, все се дїяло ся тільки по значнїйших містах: далї, по-за ними, а особливо на села нова віра йшла тільки згодом і поволї. Але „земля“ стала християнською, і так поруч із звязками полїтичними зявили ся звязки культурні. Ріжні землї й племена звязала разом не тільки династична звязь — спільний рід княжий, і спільна дружинна верства, що розтїкала ся з Київа по всїх тих землях, а з нею спільне Київське право й порядок, що розносили й заводили по всїх землях
