Тепер Володимир пішов і обложив столицю кримських володїнь Візантиї — Херсонес, або як у нас його звали — Корсунь. Місто було кріпке, обгорожене сильними мурами і трудно було його взяти. Але зрадив оден Корсунянин, сказавши Володимирови, як перейняти воду — без води Корсуняне мусїли піддати ся. Цїсар не міг їм дати помочи, бо в Візантиї знову підняло ся повстаннє й иньші війни. Володимир опанував Корсунь і з ним цілий Крим. Щоб вернути собі сї краї, цісарі мусїли сповнити дані Володимирови обіцянки: вислали царівну Ганну до Корсуня, там відбуло ся весїллє її з Володимиром, і той віддав по сїм Корсунь Грекам „за віно, за царівну“.
Серед сих подій непомітно проминуло саме охрещеннє Володимира; не знати, де се стало ся, в Корсунї, чи в Київі, а иньші казали, що в Василеві, теперішнїм Василькові коло Київа. Одна звістка каже, що похід Володимира на Корсунь став ся на третїй рік по його охрещенню, і се дуже правдоподібно, що він охрестив ся ще перед походом. При хрестї прийняв імя Василя — по імени свого швагра цїсаря Василя.
26. Нова культура. Охрестивши ся сам, Володимир приложив усїх старань, щоб поширити християнство яко мога в своїх землях. Задумавши зблизити свою державу з Візантиєю, приодягнути її блеском візантийськой культури і слави, він натурально мусїв бажати приподобити яко мога свої землї до візантийського житя. З другого ж боку, як добрий політик міг він розуміти, як звяже його землї поширеннє в них нової віри з її блискучим обрядом, виробленими формами, міцно органїзованим духовенством, і звязана тїсно з церквою книжність, освіта і артистична творчість. Міг міркувати, як скріпить полїтичні звязки таке розширеннє сеї нової церкви й духовенства з княжої руки, під її охороною і опікою. Така державна церква як по иньших землях так і тут мусїла стати союзником і помічником полїтичної власти, княжої держави, скріпляти своїми впливами її вагу і значіннє — так як то й стало ся.
