Під той час, коли розпочали ся переговори про шлюб Володимира з цїсарівною, він саме кінчив роботу свою коло відбудовання держави. Задумуючи ся над тим, як би скріпити сю державну будову і свою власть над нею, та й взагалї власть київського великого князя він рішив пошукати на се способу у Візантиї. Візантия й її столиця Константинополь, або Новий Рим, як його називали, в очах тодїшнього світу були вінцем блеску, культури, слави, могутности, так само як перед тим Старий Рим цїсарів римських. Ріжні творцї нових держав, які повставали в тодїшнїх часах, шукали способу приодягнути себе і свою власть блеском і славою сього світового огнища, і для того заходились поріднити ся з візантийським цїсарським двором, дістати відти клейноди — знаки своєї власти, якусь корону, убрання цїсарські. Записки цїсаря Константина, сучасника Ігоревого, згадують, що володарі хозарські, угорські та руські й иньших народів часто звертають ся до візантийських цїсарів, випрошуючи собі за яку-небудь прислугу візантийської корони, чи уборів цїсарських, або просять видати за них царівну візантийську, або оженити якогось царевича у них. Так було і з Володимиром.
Притоку дали до того самі цїсарі. Притисла їх біда, збунтував ся їх воєвода, Варда Склїр, і приступив з військом до самого Константинополя. Цїсарі, не маючи помочи, звернули ся до Володимира, просячи помічного війська від нього. Володимир згодив ся, але захотїв, щоб цїсарі видали за нього свою сестру, та й ще мабуть прислали йому корону і убрання цїсарські. Є пізнїйший переказ про цїсарський вінець присланий з Царгорода до князя Володимира, котрим його короновано; сей переказ звязуєть ся з короною московських царів, званою Мономаховою шапкою, і розуміють тут Володимирового правнука Мономаха, також Володимира на йменнє. Сама та Мономахова шапка мабуть пізнїйша, про те переказ про присланнє грецької корони з Царгорода іде мабуть від того Великого Володимира і тільки потім перейшов на його одноіменного правнука, як близшого предка московських князїв.
Володомир післав цїсарям шість тисяч війська і воно помогло погромити бунтівників, та й потім зістало ся там на службі. Але як минула ся біда, цїсарі почали відтягати ся від того, що пообіцяли Володимирови. Для візантийського цїсаря вважало ся дуже великою ганьбою видати свою сестру за варварського володаря, за якого Греки вважали київського князя — дарма, що він хрестив ся. Тодї Володимир ударив в болюче місце Візантиї — на її кримські володїння. Туди з давна вже руські князї простягали руки, і в попереднїх трактатах Греки раз-у-раз убезпечали ся, щоб Русь не воювала їх кримських городів.
