ва. Побачивши таку силу, військо Святославове злякало ся, але він опамятав їх: „Уже, каже, нема куди дїти ся нам, хоч не хоч мусимо стати проти в них, отже не зробім сорому землї Руській, а ляжмо тут кістьми своїми! мертвому нема сорому, а як побіжимо, то буде нам сором! не тїкаймо ж, а станьмо кріпко! я піду перед вами — як поляже моя голова, тодї промишляйте самі, про себе!“ Тодї вояки крикнули: „де, княже, твоя голова поляже, там і свої зложимо!“ І вдарили ся війська, і обступили Греки Русь, і стала ся битва велика. Подолїв Святослав і побігли Греки, а Святослав пішов під Царгород, розбиваючи по дорозї городи, що й досї стоять пусті. Тодї цїсар візантийський дуже злякав ся, зібрав своїх бояр — радить ся з ними, що робити. Радять бояре післати Святославови дарунки, спробувати, на що він охочий. Посилають золото і паволоки з чоловіком розумним, аби приглядав ся, як то Святослав прийме. Прийшли Греки, положили перед Святославом золото і паволоки — той анї подивив ся, каже слугам: „возьміть то собі“, і забрали. Приходять Греки до царя, кажуть „анї подивив ся на нас, казав тільки слугам забрати“. Радить оден: „царю, спробуй іще, пішли йому зброї!“ Понїс то посол Святославу — як же той не втїшить ся, бере до рук, любуєть ся, каже цїсареви дякувати. Оповіли то цїсареви — „е, кажуть бояре, лютий се чоловік мусить бути — про богацтва не дбає, а за зброю хапаєть ся, нема що робити, давай йому дань“. І післав цїсар до Святослава: „не йди вже на столицю, возьми дань, яку хочеш“. Дали йому дань — а він ще й на убитих сказав давати: „се візьме його рід“ каже. Так забравши дань і дари великі, пішов до Переяславця з славою великою.
Се оповідає лїтопись, так як оповідали в Київі. Але в дїйсности ся друга війна болгарська не так щасливо випала для Святослава. Болгарії може йому й не треба було здобувати на ново, бо там полишив своїх людей і військо. Вернувши ся, почав собі підбивати землї полудневі, забалканські, а щоб держати Болгарів в покорі, страшенно лютував, побивав людей без милосердя. Та принаймнї Греки оповідають, бо тепер, задумуючи висадити Святослава з Болгарії та захопити її в свої руки, вони удавали себе приятелями та опікунами Болгарів.
Новий цїсар візантийський Іван Цимісхій післав до Святослава, аби взяв собі те, що обіцяв йому за поміч Никифор, та забирав ся з Болгарії. Святослав був дуже тим ображений, загрозив походом на сам Царгород і справдї рушив до Тракії, в близші околицї Царгороду. Греки боронили ся, поки Цимісхій, упоравши ся з иньшими справами, міг рушити з усїма силами на Святослава. На устє Дунаю вислав кораблї з „грецьким огнем“, щоб не пускати помочи з Руси,
