Стали знову з зброєю своєю воєнною.
Тут моло́дцям він наказ віддає —
„Гей же ви, дружино хоробрая!
Ви ходїть по царству Індийському
Та рубайте старого й малого,
Не лишайте насіння нї трошечки.
Полишайте ви тільки лиш вибором
Не багато не мало, а сїм тисячів
Самі гарні душі-дївицї.
Тут Вольга́ там царем зіставсь,
Взяв за себе царицю Азбяківну,
А дружина його хоробрая
Із дївицями тими поженила ся —
Він їм золота, серебра що там викотив!
Коней їм та корів табуни дїлив —
А на кождого брата сто тисячів.
22. Ігор і Ольга. По Олегу став княжити Ігор. І знов як за часів Олега маємо його трактат з Візантиєю та ріжні звістки чужоземні з останніх років його панування — про похід на Царгород і похід на каспійські краї. Видко, що так було звичайно: перші роки князювання йшли на те, щиб скріпити своє становище, приборкати непокірних князїв і намісників, неслухняні волости і племена, а приборкавши і маючи в руках великі воєнні сили, київські князі робили походи в далекі, богаті краї, шукаючи добичи і слави.
З Візантиєю по Олегових трактатах довго стояла згода. Київське війско ходило нераз в поміч візантийському цїсареви, як тому трапляли ся війни або повстання. В записках візантийського цїсаря Константина Порфирородного заховали ся рахунки з грошей, які були заплачені руському полкови з 700 вояків, що був в морськім походї візантийськім на Арабів 910 р.: заплачено йому за сей похід золота 100 лїтр (фунтів). Се ті походи руських вояків у Візантию, що памятає наша колядка.
Ой під вербою під зеленою
Стояла рада — хлопцїв громада;
Радили ж вони добрую раду:
Не купуймо, браття, золоті перстнї —
Купуймо, браття шовкові шнури.
Шовкові шнури, мідяні човна:
Спустимо ся вниз по Дунаю,
Гей по Дунаю під Царегород.
Ой чуємо там доброго пана:
Ми йому будем вірно служити.
А він нам буде добре платити:
По воронім коню, по золотім сїдлї,
По калиновій стрілцї, по хорошій дівцї.
Але під сорокові роки згода з Візантиєю розбила ся і 941 р. Ігор вибрав ся великим походом, морем на сам Царгород. Греки кажуть, що було тої Руси 10 тис. човнів, але тут певно порахували забагато. Час для походу вибрано добре, бо грецькі кораблї тодї вислано на Арабів, і так Ігор з своїм військом без перешкоди зблизив ся під Царгород. Але протоку тутешню Греки заставили кораблями, які встигли зібрати, і напавши на Ігореві човни, почали кидати на їх бомби з так званим „блискучим“, або „грецьким огнем“: як з рецепту видко, був се теперішнїй порох. Тодї руські човни завернулись і пустили ся грабувати малоазійські береги. Тут пустошили міста, мучили людей, забирали здоби чу. Але кінець кінцем не пощастило їм і тут: надтягнуло грецьке військо і кораблї, обступили Русь і погромили. По-
