полїтичної закраски. Нїмецько-австрійські команди працювали по вказівкам місцевих польських та росийських поміщиків, заводчиків та їх офіціалїстів, арештовували сїльскі земельні та продовольчі комітети, змушували селян вертати забраний з економій інвентар, а навіть і відібрану у них землю.
Звязки, завязані поміщиками і капіталістами, та їх місцевими аґентами з нїмецькими воєнними кругами, з офіцерами і командами, починали давати результати. В нїмецько-австрійських кругах вироблялось переконаннє, що провідні українські круги не годять ся для правлїння Україною, що взагалі український елєментт не дозрів до державної роботи, українська культура — до ролї державної, а з окрема соціалїстичні українські партії своїм соціалїстичним курсом ведуть край до повної економичної руїни. Серед нїмецького офіцерства було і так богато елєментів русофільських — які впросились в нїмецькі й австрійські части посилані на Україну по давнїм звязкам з Росією, знанню російської мови й російських обставин, і все воно в величезній більшости взагалі було настроєно реакційо, — тому така аґітація знаходили тут пригожий ґрунт. Особливо ж важним здававсь арґумент, що господарський хаос, викликаний „соціалїзацією землї“, мовляв, спаралїзує хлїборобську культуру отсього сезону і Україна не буде спроможна подати Нїмцям хлїба, котрого жадібне чекала Нїмеччина і Австрія і сею перспективою мотивувала берестейське замиреннє („мир для хлїба“). Німецьке командуваннє під впливом всїх отих донесень з місць і арґументів своїх підвладних рішило взяти в свої руки кермуваннє українською політикою і головний командант нїмецьких сил на Українї фельдм. Айхгорн видав своїм підвладним наказ ужити всїх заходів, щоб запобігти недосїву, а в окремій інструкції уставив нові норми земельної справі, які цїлком розминали ся з земельним законом і явно йшли до відновлення поміщицького хазяйства.
Українські провідні круги, що з початку в мягкій формі остерігали німецьке командуваннє від усяких втручань у внутрішнї справи України, а особливо в її соціальну політику, сим поведеннєм нїмецького командування змушені були до виступів рішучих. З початку міністр юстіції повідомив українські суди про те, що засуди, які чинять нїмецькі й австрійські суді над українськими громадянами, не мають сили і являються актами беззаконими. Потім міністр земельних справ опротестував перед Центр. Радою розпорядження Айхгорна і зложив з себе уряд. Ц. Р. його відставки не прийняла, постановила оповістити людність, що накази Айхгорна не повинні виконуватись, а раді міністрів поручила опротестувати перед нїмецьким урядом поведеннє його воєнних представників. Сї постанови Ц. Р., винесені 13 квітня, вдалось передати, не вважаючи на всі перешкоди, до Берлїну, і в берлїнськім парляменті
