сього було ще мало: єдиним способом утвердження сеї власти було підведеннє державного фундаменту під неї. Ґенеральний Секретаріат не міг довше висїти в повітрі як орґан якогось центрального правительства, котрого не було, — і не було навіть надїї, щоб воно могло утворитись. Він мусїв стати правительством Української держави. В тім напрямі рішучо висловивсь, уже в останніх днях жовтня, військовий зїзд. З того часу ся справа дебатувалась і розбиралась по фракціях Ц. Ради, які й прийшли до того переконання, що Українська республіка справдї мусить бути проголошена негайно, але проголошеннє се не може обмежитись одною формальною стороною, — разом з тим мусить бути можливо повно розкритий демократичний і соціалїстичний характер сеї відновленої Української держави. За порозуміннєм фракцій українських с.-д. і с.-р. був вироблений проєкт третього унїверсалу Ц. Ради, який і був з деякими змінами прийнятий і проголошений Ц. Радою дня 7 падолиста.
Він проголошував Українську Народню Республіку, і разом з тим скасованнє приватної власности на землі сільськогосподарського значіння, заведеннє восьмигодинного робочого дня, контролю над продукцією, заходи до негайного миру, амністію за полїтичні виступи, скасованнє кари смерти, реформу судівництва й адмінїстрації, заведеннє національно-персональної автономії для не-українських народностей. Се була ґрандіозна проґрама, до здійснення її принаймнї частинного прикладала потім усї сили Ц. Рада і Ґен. Секретаріат, заразом уживаючи всїх старань, щоб перевести вибори до українських установчих зборів, які мали повести державне і соціальне будівництво в формах уже не революційних, а конституційних.
Приходилось се все не легко. Весь час Україна жила в станї внутрішньої війни. Правительство народнїх комісарів, що на якийсь час скріпило свою власть в Петербурзї й Москві, на північнім і західнїм фронтї, наклика́ло свої війська до боротьби з Ц. Радою, або сунуло
