незалежно від рос. уряду до творення підстав української автономії й звернулась до української людности з першим своїм Унїверсалом, з дня 10 червня, оголошуючи йому свою волю: „однині творити самим своє житє“. Закликала всю українську людність і всї установи України війти в найтїснїйші орґанїзаційні зносини з Ц. Радою, оподаткувати українську людність національним податком і приступити до орґанїзованих заходів для усунення з місцевої адмінїстрації людей ворожих українству.
Унїверсал зробив величезне вражіннє — не так своїми розпорядженнями, взагалї поміркованими, як своїм твердим тоном української національної власти, в котрім всї, свої й чужі, почули голос будучої власти краєвої. Коли слїдом за тим Ц. Рада для здїйснення своєї проґрами орґанїзувала ґенеральний секретаріат, се зрозуміли як фактичну орґанїзацію власти на цїлу Україну. В правительственних кругах під впливом сих фактів і відомостей про те, з яким запалом стрічає унїверсал українська людність, став ся різкий поворот в відносинах до українського питання. Мінїстри-соціалїсти відмовились іти далї за вказівками кадетів в сїй справі й рішили залагодити українську справу щирими й рішучими уступками. Після ріжних півзаходів — як виданнє дуже неясної відозви „до громадян Українців“, та проєкт висилки комісії для інформації про Ц. Раду й її унїверсал, під впливом ґрандіозної української манїфестації в Петербурзї перемогла гадка про радикальне заспокоєннє українських жадань, і 28 червня до Київа прибули мінїстри уповажнені до сього.
Грунт для згоди їх з Ц. Радою був підготовлений переломом, що наступив в відносинах між Ц. Радою і київськими неукраїнськими революційними орґанїзаціями — зближеннєм їх до Українців і прінціпіальним порозуміннєм що до вступлення в склад Ц. Ради. Се було власне те, що вважало ся мінїстрами-соціалїстами умовою признання Ц. Ради краєвим орґаном. Перешкод для такого признання тепер не було. Вироблені мінїстрами спільно з Ц. Радою тексти правительственної деклярації і другого Універсалу Ц. Ради в справі передачі Ген. Секретаріатови зверхньої власти на Українї були спішно прийняті Ц. Радою: більшість її признала небажаним спинятись над сумнївними подробицями, щоб не затягати справу. Але несподївано ся угода викликала сильну опозіцію мінїстрів-кадетів. Коли більшість ради мінїстрів дала все таки згоду на них, се прискорило мінїстеріальну крізу — вихід кадетів з мінїстерства і перехід його вповнї в руки соціалїстів. Нове правительство твердо стало на згодї з Ц. Радою і 3 червня проголошено його деклярацію і заразом Унїверсал.
Україна фактично отримувала краєву автономію, котрій належало тільки надати закінчені правні форми. Так розуміло се громадянство, так розуміло правительство: мінїстр Церетелї, закінчивши переговори, поздо-
