цям ся реформа давала надїю зломити панованнє польської шляхти і буржуазії, шо перед усїм держало ся привілєґіованим становишем сих польських елєментів в виборчім праві. Під вражіннєм росийської революції консервативні круги вважали потрібним піти на уступки. Старий імператор дав свою згоду на реформу виборів до парляменту, вона була ухвалена. Але реформу виборчого права до соймів полишено самим соймам. Та й переведеннє парляментської реформи впливові парляментські партії — Нїмцї й Поляки ііостарали ся обставити так, щоб вона як найменьше пошкодила їх національному і клясовому панованню. Принціп рівности покалїчено немилосердно при викроюванню виборчих округів і роздїлї мандатів: українські округи умисно пороблено великі, польські малі, — так що Українець кінець кінцем дістав тільки півголоса замісць повного голоса.
Се дуже прохолодило запал до сеї справи серед людности, і справдї „перший народній парлямент“, скликаний 1907 р. на підставі сих нових, „загальних і рівних“ виборів показав повний крах усїх сподївань, покладаних на реформу. Національні меньшости, хоч і збільшені значно, все таки по давньому зістали ся в тім же прикрім становищі груп фактично позбавлених всякого впливу й голосу в законодатній роботі. Соціальні завдання, які стояли перед парляментом, безнадійно загальмували ся національними суперечками. Українське представництво, хоч і значно побільшене числом, лишило ся безсильним супроти обєднаних на національнім ґрунтї (в „польськім колї“) польських партий і ґруп. Панованнє в Галиччинї зісталась далї за польською буржуазією: польськ націонал-демократи, взявши гору над шляхтою-поміщиками після останньої реформи внесли в національні відносини ще більше загостреннє. Національна ворожнеча дійшла до крайніх проявів. Такі факти як убийство галицького намісника Потоцкого українським студентом М. Сїчинським, що хотїв тим способом помстити ся за полїтичні кривди свого народу (1908), або крівава перестрілка українських і польських студентів в львівськім унїверситетї (1910) давали міру сеї ворожнечі.
Парляментарні українські проводирі під впливом гірких досвідів і розчаровань в більшости скоро пускають ся на дорогу опортунїстичну. Шукають порозуміння з правительством, те кождого разу видає його головою Полякам, і се кінець кінцем невважаючи на крайню непопулярність угоди з Поляками серед українського громадянства, приводить полїтичних провідників галицьких і буковинських до компромісів з польською геґемонією, ґрунтом для них послужили переговори про реформу соймових виборів і взагалї сеймового представництва, без згоди польської більшости його не можна було провести, і по довгих, бурхливих суперечках обструкції й опозиції українські політичні проводирі пішли на рішучі уступки. По затяжних і прикрих торгах в лютім 1914 р. (14.II) прийшло до угоди. Укра-
