иньших національних територій Росії — краєвого українського сойму і звязаних з ним орґанів адміністрації і контролю, з широкими правами в законодавстві, порядкуванню фінансами й краєвим земельним фондом, орґанізації освіти і справ духовних, громадської безпечности і економічних засобів. Проґрама ся одначе не могла бути скільки небудь розвинена перед думою, бо й винесена була незадовго перед її розпуском. Те саме повторило ся і в другій думі, вік котрої так само був короткий: українська фракція ще не вийшла з орґанїзації, а вже дума була розпущена. Ну, а в третю думу, скликану на підставі нового виборчого закону, селянство вже не могло послати самостійно йибраних депутатів, і українське село — єдиний елємент, на котрий можна було покладати надії зістало ся властиво без представників. В результатї за всї десять лїт думське законодавство не дало українському житю нічого. Навіть для заведення української мови в народнїй школі в третій думі не знайшло ся більшости, як для декотрих иньших инородчеських шкіл.
В Сїм відбив ся неприхильний для українства настрій правительственних сфер, що стали рішучо на становище вороже українському національному рухови. Після виборчого закону 1907 р. (на те умисно і уложеного) вони завсїди мали в думі правительственну більшість і були спроможні давати напрям думському законодавству. В українській справі се було тим лекше, що і консервативні і ліберальні і навіть соціалїстичні круги росийські до українства настроєні були дуже неприязно, і елєменти скільки небудь прихильні до національної свободи гинули без сліду в сїй загально-неприхильній масі. Власне оте проваленнє української мови в народній школї, і в урядовім (судовім) ужитку, показало се очевидно: право народньоі мови в школї признано Полякам, Литовцям, Лотишам, Естам, Татарам, дрібним кавказьким гірським народам — але Українцїв і Білорусів від сього права виключено (1910).
Таким чином розвіяли ся надїї тих, які по маніфесті 17 жовтня думали, що з розвоєм конституційного житя в Росії українське житє зможе розвивати ся тут свобідно і правильно. Але воно, хоч і з страшенними перешкодами, все таки невпинно розвивало ся.
Десятилїтє 1905–1914 рр., невважаючи на всї розчаровання, заборони і гоненія на українство, зазначило себе великим поступом, принесло важні і цїнні здобутки, які глубоко врізали ся в житє і не могли бути вирвані з нього ніякими заборонами і нагінками, тому власне що здобуті були наперекір всяким перешкодам і заборонам. Українська преса, котрій відкрив дорогу маніфест 17 жовтня: ґазети Хлібороб, Громадська Думка (потім перемінена в „Раду“), Рідний Край, Село, Засїв, Ріля й богато иньших, журнали — Вільна Україна, Нова Громада, перенесений з Львова до Київа Лїтературно-Науковий Вістник, Українська Хата — зро-
