його опер — „Чорноморцїв“ і „різдвяної ночи“ зробили глубоке вражіннє як нова сторінка в історії української культури. Згодом починає підіймати ся український театр і невважаючи на всї перешкоди з боку цензури і адмінїстрації, незвичайно розворушує громадянство, його інтелїґентські і півінтелїґентські верстви.
Поруч з такими блискучими успіхами в области вищої української культури — науки, письменства й мистецтва, на другий плян відступало те що робило ся в области соціальній і полїтичній. Київська громада наново завязала перервану правительством нитку народницьких заходіві дала цїнні вклади в народню популярну лїтературу. Вона стояла на ґрунтї Кирило-мефодіївської ідеольоґії й розробляла її програму. Але сучасний соціально-полїтичний радикальний, революційний рух, що розвивав ся серед росийської молодїжи і захоплював в значній мірі також українську молодїж, стрічав ся з доволї рішучою опозицією київської громади, її відпихав від себе росийський державний централїзм сих революційних ґруп, неприхильність до національного питання взагалї й особливо українського, а також нахил до тероризму і взагалї неперебірчивої тактики деяких з сих ґруп. Декотрі з провідників київської громади свідомо й умисно звертали увагу українського громадянства, особливо молодїжи на культурний бік української справи, занехуючи полїтичний, щоб відтягти Українців від участи в росийських революційних рухах, і тим будили навіть невдоволеннє серед самих Українцїв на таке одностороннє „культурництво“.
Таким одностороннім культурником, і то в дуже тісних межах (так званого „домашнього ужитку“), зрікаючи ся вищих проявів культури, виступав під старість заслужений і славний кирило-мефодіївець Костомаров. В київській громаді найбільш яскравими представниками сього ідейного розлому в 1870 — 1880 рр. стали найвизначнїйші духові вожди її Антонович і Драгоманов, товариші й співробітники (їх спільним ділом було виданнє „Історичних пісень українського народу", 1874–5 рр., на рос. мові, найважнїйше дїло київської наукової громади) — пізнїйше ідейні антаґоністи. Антонович виступав найбільш авторитетним і поважним представником сього напряму, який рішучо відмежовував ся від росий-
