Украінців і заходило ся коло них, щоб ослабити польський рух. Виходять наверх такі справи як роздїленнє Галиччини (недорічно звязаної з українських і польських земель) на частину українську і польську; заведеннє в українській Галичинї української мови по школах вищих і низчих; визволеннє українського селянства з власти польських панів — все те про що думало в 1770–80-х роках правительство Марії Тереси і Йосифа II а потім так міцно забуло, підпавши під впливи польської шляхти і власних своїх гасителїв-реакціонерів.
Галицькі Українцї підняли голови і собі заворушили ся. Пляни польських революціонерів про відбудованнє Польщі були їм не в лад, і тільки не велика частина української інтелїґенції пішла разом з Поляками. Переважна ж більшість почала орґанїзувати ся в напрямі окремішнім і Полякам ворожім, користаючи з прихильности й помочи австрийської адмінїстрації. Галицький намістник Стадіон, про котрого Поляки потім говорили, що то він видумав галицьких Русинїв-Українцїв, а перед тим мовляв, не було їх, справдї підтримував Українцїв доволї енерґійно. Засновало ся полїтичне товариство „Головна Рада“, свого рода українське національне правительство, що мало вияснити і представити центральному правительству полїтичні й національні потреби Українців, а як орґан її стала виходити газета „Зоря Галицка“. Против польської ґвардії й революційних ватаг орґанїзовано українську ґвардію, українські батальони стрільцїв. В осени 1848 р. скликано „Собор руських учених“ — всїх прихильникив культурного й національного розвитку галицької України, щоб вияснити культурні й національні потреби та виробити проґраму дальшої дїяльности для розвою українського народу
Сей „собор“ став рішучо на національнім українськім ґрунтї, відріжняючи українську народність з одного боку від польської, з другого — від великоруської, з которою все ще мішали її ріжні прихильники книжної „словяно-росийської мои“, не вміючи відріжнити її від народньої української. „Собор“ уважав конче потрібним, щоб була уставлена одна одностайна граматика і одностайна правопись для всього „руського народу в Австрії й Росії („руським“ далї називали тут свій український нарід і мову). Хотів, аби була вона згідна з язиковими прикметами української мови, а незалежна від граматики і правописи польської і росийської. Домагав ся, щоб у всяких школах галицьких заведено українську мову
