Се була данина, котру братчики віддавали ідеям словянського відродження і визволення, словянському романтизмови, і доволї близько нагадувало пляни згаданих „Соединенних Славян“ 1820-х років. Для українського житя, для полїтичного розвитку українського громадянства мав далеко більше значіння той соціальний і полїтичний зміст, який братчики вкладали в сю словянську рамку, і ті підстави, які вони вказували в українській минувшинї, в українській традіції для тих основ свободи, рівности і народовластя, на котрих вони хотїли оперти новий лад України і всього Словянства.
З сього погляду брацтво далеко було не одностайне. Були люде такі як Шевченко — настроєні незвичайно ворожо до всього, що тяжіло на українськім народі: против царського деспотизму, поміщицького пановання, всякого насильства і неправди соціальної й духової, готові добивати ся повного, корінного знищення її й оновлення житя до самих підстав хочби насильством, повстаннєм, переворотом. Але далеко більше було поміркованих українських патріотів, романтиків національности, настроєних гуманно, прихильно до народнїх мас, але неохочих до тактики різкої й насильної — вони стояли за методи роботи культурні: через просвітні товариства, виданнє й розповсюдженнє серед народу популярних книжок, поширеннє серед поміщиків свідомости потреби народньої освіти й загального полїпшення селянського житя. На сїм грунтї виникали горячі дебати, завзяті суперечки, в котрих виглажували ся найбілш різкі протилежности й намічала ся спільна, середня проґрама політичної роботи. В поезіях Шевченка 1845 р., особливо в його славнім „Посланії до земляків“ знаходимо різкі відгомони запальних суперечок з національними романтиками, які ідеалїзували сучасне народнє житє й минулу славу України, манили ся „современними огнями“, словянофильством і західноевропейскими теоріями й не добачали того, в чім для Шевченка лежало головне — страшної народньої кривди, соціального лиха історичних гріхів українського панства перед своїм народом:
Се „славянофилам“, а от і романтикам української народности:
Заговорили,
Так що й Нїмець не второпа, учитель великий.
А не то, щоб прості люде. А ґвалту! а крику!
