Зросийщені службисти, що кров свою проливали за росийське отечество і з усїх сил, не за страх, а за совість будували нові росийські порядки на Українї, ширили росийську мову і культуру, самі виступали як росийські письменники і в своїм обиходї перейшли вповнї на мову росийську — вони заразом з побожною любовю збирали память про українську старовину, записували українські вірші та пісні, слова і прислівя, а в своїх записках та листах, не призначених для публїки виславляли колишню українську свободу, давнїх борцїв за українські вільности[1]. І на ґрунті сього роздвоєння національної душі української інтелїґенції згодом починають виростати серіознїйші прояви національного почутя — головно на пунктї привязання до українського слова, устного і письменного, як найбільш живої й яскравої прикмети своєнароднього українського житя.
Уживаннє народньої мови в письменстві східньої України не переривало ся до решти нїколи, хоч її й виключено з друкованих книжок і з школи. Навпаки, після того як цензурні заборони вбили українську книжну мову — мішану українсько-словянську, чисто народня українська мова здобула навіть сильнїйшу позицію, як одинока місцева мова: хто хотїв надати українську закраску свому творови, звертав ся до народньої мови. І всї, що цїнили українські прикмети житя, з особливою любовю звертали ся до лїтературних творів писаних народньою мовою і високо їх цїнили, дарма що справжньою культурною, книжньою мовою вважав ся язик вели-
- ↑ Аж дивно буває читати такі відзиви про стару українську „конституцію“ про колишнє щастє української автономії, про Мазепу як українського героя які знаходимо напр. в записках і листуваннї офіцера росийської служби Мартоса. Побувавши в Галацї, на могилї Мазепи і згадавши як сього „фундатора київської академії і богатьох церков“ що-року з наказу уряду духовенство проклинає в тім же Київі першої недїлї посту „разом з Разіним і иньшими злодїями і розбійниками“, він записує: „Разін був розбійник, а Мазепа — освіченїйший, чоловіколюбнїйший чоловік, зручний вожд і провідник вільного — значить щасливого народу. Після того як він вийшов з Малоросії, її мешканці втеряли свої права, котрі Мазепа боронив так довго з любовю і запалом відповідним для патріота. Його не стало й імення Малоросії й її хоробрих козаків зникло з реєстру народів — невеликих числом, але відомих своїм бутєм і конституцією“…
